Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана

– Вiн мене не вiдвiдував…

Гайдук з досадою випростався, пройшовся сюди-туди по кiмнатi. Сiв знову до столу, жбурнув у шухляду папери, й досi веселе, майже привiтне обличчя його стало лихе й жорстоке.

– Шкода! – мовив вiн сухо. – Я думав, що у вас вистачить глузду в усьому зiзнатися. – Звiв на Свiтличну холодний погляд, спитав: – Знаете, куди ми вас звiдси вiдправимо?.. В гестапо!.. Там вам дадуть можливiсть ще раз зустрiтися з братом. Так, так, iз братом! – помiтив, як знову похитнулася вчителька. – Ви що ж собi думали: нiмцi дозволять йому на волi розгулювати?.

. Спiймалася, пташка! Вiн, до речi, виявився мудрiшим од вас: зiзнався в усьому. То як, i пiсля цього будемо все заперечувати?

Свiтлична убито мовчала.

– Ну що ж, – сказав Гайдук. – Якщо вам уже так припекло побувати в гестапо… Тiльки знайте одне: перш нiж вас туди одвеземо, ви тут у всьому зiзнаетесь! Я не збираюся червонiти перед нiмцями!

– Вiн мене не вiдвiдував, – повторила, мов заведена, Свiтлична. Вона, здаеться, зараз тiльки й здатна була вимовляти оцi чотири слова.

– Вiдвiдував! – заперечив жорстоко Гайдук. – І ви в цьому зiзнаетесь самi. Чим швидше, тим краще для вас, – Гайдук знову вийшов з-за столу, затис пiдборiддя Свiтличноi помiж пальцями, впився поглядом у ii очi. – Слухай, ти, бiльшовичко! Я не збираюся ламати з-за тебе кар’еру. Ти менi розкажеш усе!.. Знаеш, що я зроблю?.. Я не зачеплю тебе й пальцем – з мене досить буде твого сина… Отут, на твоiх очах, я ламатиму йому руки й ноги… Ти чула коли-небудь, як трiщать у людини кiстки?.

. Завтра почуеш!.. А зараз iди! – Гайдук рiзко одiрвав руку, i голова Свiтличноi обмерло хитнулася донизу. – Іди й добре подумай! Доки е час… Тодi буде пiзно!

Виходила з кабiнету – п’яно хиталася. А позаду – похмурий Ашот.

– Нi пити, нi iсти! – гукнув йому в спину Гайдук. – Не випускати, поки я повернуся!

Встав, потягнувся, аж хруснуло в спинi. Був задоволений. Хоч Свiтлична й не сказала нiчого, не мав уже сумнiву: скаже! Здорово ж вiн придумав з отим ii вилупком… І з братом, який наче сидить у гестапо… І зi старостою…

Був уже майже впевнений, що Приходько в однiй бандi зi Свiтличним.

Не мiг не знати, що ii провiдував брат. Знав i мовчав… Як вона здригнулася, коли вiн сказав, що отой бандит заходив i до старости!.. Згадалося, бачте, минуле, знову в громадянську захотiлось погратися?.. Ну, ну…

Вийшов з управи. Нiч тепла, тиха, в небi зорi сяють мрiйливо, i якась аж ласкава дрiмота розлита довкола.