І будуть люди

Василь постояв над могилою, копнув кiлька разiв приплесканий роками горбик землi, що на ньому тiсно кущувалася трава, немов позбiгалася з усього кладовища.

«Ось ти лежиш, мертвий, а я стою над тобою, живий, хоч ти й хотiв мене вбити. Ти заховав вiд мене в могилу найдорожчу для мене людину, без якоi я вже не знатиму щастя, та й сам зарився бiля ii нiг, щоб i пiсля смертi не пустити вiд себе. А я ось прийшов, забрав ii в тебе, бо вона кохала не тебе, а мене, – стережи ж тепер порожню могилу!.. Ти не щадив нiкого в своему життi, рубав навiть пальцi, простягненi до тебе за милостинею, – не буде ж пощади i всьому родовi твоему! І син твiй ляже сюди, i внуки твоi – все гадюче насiння твое прийме в себе оця неродюча могильна земля, щоб воно зогнило, перетлiло, розсипалося в прах, а я все буду живий.

Я буду орати твою землю, засiвати ii, збиратиму врожай – спробуй тепер завадити менi в цьому, Свириде!.. Жаль, що ти не дожив до цих днiв: хотiв би я побачити, як ти сам обгризав би пальцi своi, коли ми дiлитимемо твою земельку! Так-то…»

Насунув кепочку аж на очi, пiшов iз цвинтаря – прямо черед Івасютине поле.

Оксен же, втративши землю, впав у похмурий вiдчай. Кiлька днiв сидiв удома – не виходив навiть iз хати, вiд сестри i синiв, що поралися по хазяйству, роздратовано вiдмахувався: робiть як знаете, хоч за вiтром пустiть, тiльки дайте менi спокiй! А потiм запрiг кобилу, сiв у бричку та й покотив iз двору, не сказавши, куди вiн iде i коли повернеться.

Коли б це було до революцii, Оксен понiс би свою кривду у волость, а не допомогло б – подався i вище: дiйшов би аж до губернатора, а свого добився б. А зараз – куди вiн пiде, шукаючи правди? До Василя Ганжi? Чи до таких же, як Ганжа, верховодiв, шо стоять тепер при владi?.. Один Бог лишився вiд старих добрих часiв, який усе бачить i все чуе, i без волi якого навiть волосина не впаде з голови людини. Вiн незмiнно був прихильний до Івасют, своiх вiрних дiтей, завжди дбав про iх iнтереси, як статечний господар.

Посилав вчасно дощi на iхнi ниви; оберiгав вiд хвороби худобу; стежив за тим, щоб кури добре неслися, а вiвцi вчасно котились; набивав на ярмарку цiну на тi продукти, що iх Івасюти продавали, i збивав цiни на крам, що його вони мали купувати; охороняв iхне добро вiд лихого, заздрiсного ока, вiд чорного злодiя, вiд вогню та води i пильнував за тим, щоб наймити працювали не за страх, а за совiсть.