На коні й під конем. Блакитна дитина

Помiдори прив’яли зовсiм, ще нижче осiли, аж поприпадали до землi.

«Може, саме приймаються», – утiшав я себе i шпарко взявся до роботи.

Полив помiдори раз. Потiм, подумавши, став поливати i вдруге. Здавалося, що весь день носив би воду, аби уникнути бiди.

– А чого це ти з середини почав? – поцiкавилась мама, що зненацька пiдiйшла до мене. – І навiщо стiльки води? Вони позамокають…

Мама нахилилася, взялася за стебло, що аж плавало у водi, i воно вiльно висмикнулося з землi.

Вона ще не встигла розiгнутися, а мене наче корова язиком злизала.

Не мiг же я чекати, поки мама розбереться, що й до чого!

Два лiтри

Сталося це в першому класi, в другiй половинi навчального року.

Учителька задала нам додому отаку задачку:

«Господиня надоiла вiд корови 16 лiтрiв молока, а вiд кози – 2 лiтри. Скiльки всього лiтрiв молока вона надоiла?»

Списуючи з дошки задачку, я навiть не пiдозрював, скiльки клопоту завдасть вона менi.

Прийшовши додому, я сiв за стiл, розкрив зошит i почав рiшати задачку.

Уявив собi корову: велику, червоноi мастi, зi спокiйними очима, з довгими рогами – точнiсiнько таку, як у Миколи.

Коза ж була в Соньки – шкiдлива та розбишакувата, як i ii маленька господарка. Не любив я кози!

– Отже, так, – почав я рахувати, схилившись над зошитом. – Корова – велика, коза – маленька. Вiд корови Миколина мати надоюе 16 лiтрiв молока, а вiд кози Соньчина мати надоюе 2 лiтри… Хм…

Послужлива уява поставила поруч Миколину корову i Соньчину козу.

«Для молока з-пiд корови треба он яке вiдрище, а для кози й маленьке горнятко завелике буде…»

І я виразно бачу два лiтри: один для молока з-пiд корови, другий – для молока з-пiд кози.

І звичайно ж, той лiтр, що для корови, набагато бiльший, нiж той, що для кози! Як же iх тепер додавати, горенько мое!.. Я аж упрiв, намагаючись злити оте молоко. Зливалося-то воно легко, але скiльки всього буде лiтрiв – от задача! І якими лiтрами його треба мiряти – коров’ячими чи козячими? Бiда менi з цим молоком!..

Пiд кiнець у мене зовсiм уже замакiтрилося в головi.

Мелькали великi корови й малi кози, валилися на мою бiдну голову то однi, то другi лiтри, i щедро лилось молоко, яке конче треба було вимiряти, бодай воно скисло!

Зневiрившись, я взяв зошит i почимчикував до Ванька. Ванько мусив-таки вирахувати, адже вiн уже мав колись мороку з отакою задачкою. Там розповiдалося, що один господар мав три барани i чотири кози. «То скiльки ж всього було голiв?» – запитувалося пiд кiнець.