Щоденник Анни Франк

На щастя, скоро канiкули, ще тиждень – i стражданням кiнець.

Учора вдень трапилося щось дуже приемне. Коли я проходила повз те мiсце, де зазвичай стояв мiй велосипед, хтось мене гукнув. Я обернулася й побачила дуже гарненького хлопця, з яким познайомилася напередоднi у моеi шкiльноi подруги Єви. Вiн трохи соромився, та назвав свое iм’я: Гаррi Гольдберг. Я здивувалася – не зрозумiло, що йому було треба. Та скоро все з’ясувалося: вiн хотiв провести мене до школи. «Якщо нам по дорозi, то ходiмо» – вiдповiла я, й ми пiшли разом.

Гаррi вже 16 рокiв, i вiн дуже мило розповiдае усiлякi iсторii. Вранцi вiн знову чекав на мене, очевидно так буде й далi.

Анна.

Вiвторок, 30 червня 1942 р.

Люба Кiттi!

До сьогоднi менi геть не було коли писати. У четвер я провела цiлий день у знайомих. У п’ятницю до нас прийшли гостi, i так до сьогоднi. За цей тиждень ми з Гаррi потоваришували. Вiн менi багато розповiв про себе. Сюди, в Голландiю, вiн приiхав сам, тут у нього дiдусь i бабуся, а батьки – в Бельгii.

Колись вiн товаришував з дiвчинкою Фаннi. Я ii теж знаю. Вона – взiрець сумирностi й нудьги. Вiдтодi, як Гаррi зi мною познайомився, вiн зрозумiв, що з Фаннi йому страшенно нудно. Я його, бачте, розважаю. Нiколи не знаеш, до чого ти придатна!

У суботу в мене ночувала Йоппi. Але в недiлю вона пiшла до Лiз, i я нудьгувала смертельно. Ввечерi Гаррi мав прийти до мене. О шостiй вiн потелефонував:

– Говорить Гаррi Гольдберг. Чи можна покликати Анну?

– Так, Гаррi, це я.

– Добрий вечiр, Анно.

Як твоi справи?

– Дякую, добре.

– На жаль, я сьогоднi не зможу прийти. Але хочу з тобою поговорити. Можеш вийти до мене за десять хвилин?

– Добре, я виходжу.

Я швиденько перевдягнулася й злегка пригладила волосся. Тодi стояла бiля вiкна й хвилювалася. Нарештi вiн прийшов. Диво дивне – я не полетiла стрiмголов сходами, а спокiйно чекала, коли вiн подзвонить. Тодi я спустилася донизу, й вiн одразу почав:

– Чуеш, моя бабуся вважае, що ти для мене надто молода.

Вона каже, що менi слiд бувати у Лурсiв. Вона, мабуть, зрозумiла, що я не хочу зустрiчатися з Фаннi.

– А чому, ви хiба посварилися?

– Нi, навпаки, та я сказав Фаннi, що ми рiзнi люди, i через це в мене немае бажання витрачати з нею багато часу. Та нехай вона ходить до нас у гостi, а я буду заходити до них. А потiм я думав, що Фаннi товаришуе з iншими хлопцями. Виявляеться, це неправда, й тепер дядько каже – ти мусиш просити у неi вибачення. А я не хочу.