Невідоме Розстріляне Відродження

Ну, що ж вiн, одвезе корзинку яець, якийсь мiшок… Одна ж рука нiкудишня, три рани – шутки? Вимучиться – пити кортить. От i зараз… п’е…

З вiкна бiлоi хати Любинi щось показуе пальцями однiеi руки й мотае головою iнвалiд. Любинi в очах блиснув вогник. Вона знизала плечима, не розумiючи його.

Вiн одчинив кватирку й вона пiдiйшла до нього. Це був безрукий Хома.

Увечерi я вийшов на вулицю. Мене весь час непокоiв стогiн, що чувся вночi. Я знав, що Герасим i Любина тепер удома. Я гадав, що вiн удома.

Несподiвано я побачив його з якоюсь жiнкою.

Вiн голосно про щось розповiдав iй своiм хрипким, як у алкоголiка голосом. Вiн був п’яний.

Я не дiйшов до нього, повернув на другий бiк вулицi й чекав. Герасим повiв жiнку до своеi хатки. Вона роблено хiхiкала й пручалася. Вона не хотiла скандалу.

Тодi Герасим сказав iй:

– Ет, чудачка ти… йди. Що ж ти на сам делi дрофиш. Варка!.. Коли я говору, знать, ти можиш доверица. Какий такий розговор, що жiнка? Какая вона жiнка? Не, Варка…

Вiн притягнув ii до себе.

Вони трохи постояли нерухомо й увiйшли у ворота. Мабуть, почувши голос Герасима, Любина визирнула у вiкно, сховалася й загасила свiтло. В чорну дiрку дверей вiн штовхнув Варку й погано вилаявся на Любину.

А через кiльки хвилин iз хати вибiгла Любина. Вона йшла, наче тiкаючи од чогось страшного. Я не хотiв зачiпати ii, вона ж не помiтила мене, пробiгши швидко, як чорна омана. Бiля зруйнованого будинку вона зупинилася, глянула навколо, зазирнула в кущi дрiбноi акацii i сiла в тiнi пiд стiною.

Вона сидiла, поки до неi не пiдiйшов Хома. Вони лягли.

Я рипнув дверима. Вийшов Герасим. Вiн був дуже п’яний i в однiй бiлизнi без сорочки. Вiн точивсь на коротких кривих ногах i вiд того живiт йому трусився, наче то був мiшок з живоi шкiри, в якому вода.

– Кватирант!.. Ідiть до себе, iдiть… Де Любка?.. – враз грiзно спитав вiн. – Нема? Не нада, Варка! Слиш, Варка, вонючка ти, топай суди, – гукнув вiн i вдарив ногою об дверi.

Те, що я побачив у кiмнатi, примусило мене одступити од дверей.

Варка в однiй спiднiй сорочцi, розiдранiй од колiн у кiлькох мiсцях, з голими грудьми, п’яна до того, що не в силi була сидiти рiвно, грудьми лежала на шкоринках хлiба й калюжi горiлки на столi й робила руками так, наче хотiла щось пiймати в повiтрi.

З кiмнати несло потом, гарячим, нечистим, аж важким повiтрям i чимось кислим.

Герасим показав на неi рукою.

– Варка… Ги-ги… – вiн спiймав мене за руку з намiром потягти в хату.