Невідоме Розстріляне Відродження

Розлютованим лицарям зробилось тiсно на деревi. Впавши на дорiжку, в клубках куряви бились вони, затуманенi злосливiстю i рвiею, наскакуючи й одлiтаючи один од другого й пускаючи вгору цiлi водограi дрiбних перiнок. Горобчиха, на своiй нагляднiй гiлцi, нерухомо й уважно завмерла, зачарована i захоплена тiею бiйкою.

– Ч…iк! Ч…iк!.. – кликала вона в страстнiм забуттi й ii голос робив бiйцiв ще бiльше кровожерними. З новою силою люто схопились вони знов, нiчого не бачучи в своiй злосливостi, запаленi бажанням узаемного знищення.

Тим часом. до горобчихи пiдлетiв третiй горобець i зразу ж почав залицятись до неi.

Горобчиха жваво заскакала круг свiжого коханця, якось тоненько зачилiкала i враз почала оддаватись йому, за кожним разом одлiтаючи все далi й далi од бойовища й закликаючи за собою нового коханця.

Обличчя Марii Павловни замарилось, i плечi починали здригатися. Вона хрупнула пальцями й перевела свiй погляд на Петра Івановича.

Петро Іванович взяв ii гарячу руку i теж почав дивитись на неi.

Пiд його палким допитливим поглядом вона ледве не втрачала притомностi од спазмiв, що раптом здушили iй горло, од необхiдностi стримувати незвичайне скорочення м’язiв, од страшного внутрiшнього зусилля, щоб прикидатись спокiйною.

Петро Іванович однiею рукою держав руку Марii Павловни, а другу положив iй на тремтячий стан. Панночка хвилювалась, червонiла, блiдла, але мовчала. Тишина саду i повне безлюддя благословляли iх випадкову близькiсть.

Пройшла хвилина втомноi павзи.

– Нам уже треба йти звiдсiля… – нарештi мовила якимсь схвильованим, мовби не своiм, голосом Марiя Павловна й одкинулась, потягаючись, на спинку ослона.

– Так… Пiдем… Але попереду я вас поцiлую…

– Цiлуйте… – прошептала Марiя Павловна i схилилась до нього.

Аполлонiй Падолист

Справжне прiзвище – Олександр Варавiн. Іншi псевдонiми: Аполлонiй Листопад, Олесь Топаз. Народився 1899 р. в с. Боголюбiвка на Катеринославщинi. Був сотником армii УНР, пiсля поразки Визвольних змагань опинився разом з iншими вояками в таборах iнтернованих у Польщi.

Там взяв участь у лiтературно-мистецькому товариствi «Вiнок», друкував на початку 1920-х поезii та оповiдання в часописах «Веселка», «ЛНВ», «Залiзний Стрiлець», «Рiдний Край», «Нова Украiна».

У 1922–1924 рр. О. Варавiн навчався у Подебрадах. У 1931 р. видав у Празi збiрку поезiй «Земля i сонце» пiд псевдонiмом Олесь Топаз. На початку 1930-х друкувався в журналах «Новi Шляхи» та «Промiнь».

У 1932 р.