Невідоме Розстріляне Відродження

Вже пiзня нiч, а сну нема…

Невже ж це знову все вона

Вночi думки моi тривожить?..

Заглянув мiсяць у вiкно

Й, здаеться, мовить про одно:

Не спи!.. Будь стiйким на сторожi!

Я дужий

Я вiдбивсь вiд людей, втiк за мiсто й дорiжкою

Мiж ланами самотнiй подався ген… ген…

Там надхненнi пiснi я нiжнiш кую,

бо там дiйсний соняшний день!

Тихо вколо, лише жайвори перелякано

Поринали все глибше в бездонну блакить,

Усмiхнулося сонечко маково

i за обрiй на сон спiшить…

Покотилось, сховалось на цiлу нiч сонечко,

Хмарка жменею сипле срiблясту росу,

Посплiтались пiснi жайвороночкiв

у вечiрнiх згукiв красу…

Я вiдчув, що в тих нiжно-вечiрнiх мелодiях

Мого чуйного серця акорди бринять,

І щасливий, щасливий сьогоднi я,

бо я дужий! Незчисленна рать!

Антiн Павлюк

Народився 1899 р.

в Острозi на Волинi. Закiнчив гiмназiю. У 1922-му приiхав до Праги. Навчаючись на фiлософському факультетi Празького унiверситету, заробляв на життя, граючи на саксофонi у нiчному барi. Вiн хворiв на сухоти i лiкувався у санаторii пiд Прагою.

У 1925 р. А. Павлюк органiзував лiтературну групу «Жовтневе коло», яке мало сентименти до СРСР, редагував альманах «Стернi». На початку 1929-го, розчарувавшись у тому, що його не визнали критики, вирiшуе кинути писати. А в 1932 р. виiхав до СРСР, оселився у Харковi, але пiсля 1934-го слiди Павлюка губляться. Як i решту реемiгрантiв, його репресували.

А. Павлюк дуже продуктивний автор, друкувався у багатьох журналах на емiграцii: «Променi», «Митуса», «Поступ», «Веселка», «Шлях», «Унiверсальний журнал» та в УРСР – «Нова Громада», «Глобус», «Всесвiт», «Знання», «Червоний Шлях», «Життя й Революцiя», «Зоря», «Студент Революцii», «Захiдня Украiна», «Плужанин», «Молодняк».

У 1919 р. видав в Острозi поетичнi збiрки «Сумна радiсть», «Будуччина» i «Вiнок», а в Олександрii «Акорди» (пiд псевдонiмами Т. Блукач i М. Недоля), а вiдтак уже в Празi – «Життя» (1925), «Осiннi вири» (1926), «Бiль» (1926), «Пустеля любовi», «Лiрика» (1928), «Полин» (1930), «Reliquaire» (1931), «Ватра» (1931), збiрку оповiдань «Незнайома» (1922).

Змрок

Золота, прозора далечiнь…

Молодiсть моя i вiра рання…

У ранкову, теплу сонь i синь

дiвчина… весна!.. кохання.

І нiчого… Не такий бо вiк.

Спiв – до мiсяця виття собаче…

тiльки кров i злiсний дикий крик,

тiльки кращого i кращоi не бачив.