Соловецький етап. Антологія

Другу половину 1937 року, аж до вiд’iзду з украiнським етапом, Курбас нiчого не робив, бо з того часу всiх нас, за невеличким винятком, посаджено на суворий режим.

Де Курбас сьогоднi, не знаю, як не знае й досi нiхто, крiм ГПУ—НКВД, де перебувае увесь той украiнський етап 1937 року. Була в газетах вiстка, нiби Курбас живе на теренi Карелii, в межах Бiломорсько-Балтiйського табору, i працюе на якiйсь рiчцi за перевiзника.

Це неймовiрна рiч. Хто знае «пункти» 58 статтi, якi йому пришито, та умови, за яких украiнський етап докинув Соловки, – той напевне скаже, що Курбас не може працювати за перевiзника.

Його, як i всiх iнших його товаришiв, треба шукати десь в районi Ухта-Печора-Воркута чи далi.

Микола КУЛІШ

Славного «драматурга Миколу Кулiша, зацькованого ще на «волi» i згодом засланого i посадженого до другого соловецького iзолятора, у Кремлi нiхто не бачив. Вiн був хворий на туберкульозу i по сутi не жив, а поволi умирав у тому казематi. Уживали ми рiзних способiв, щоб йому якось допомагати харчами або чим iншим, але з того нiчого не вийшло, за винятком двох чи трьох разiв, коли пощастило передати масло та яблука.

Дарма, що наш драматург був тяжко хворий, його не дозволили перевести до госпiталю. До кiнця 1937 року був ще живий, i нiхто не може сказати, чи вiн виiхав з острова у 1937 роцi. Треба думати, що в зимi 1937— 1938 року ще лишався на Соловках i, як був живий, то, мабуть, вивезений 1938 року навеснi. Але куди i як – цього не знаю.

Олекса СЛІСАРЕНКО

Вiдомий украiнський поет i прозаiк Слiсаренко нiколи не впадав у розпач i всiею своею поважною постаттю, своiми глибокими очима i сивим чубом якось мимохiть викликав до себе симпатiю.

Коло нього було затишно. Був завжди привiтний. Його усмiшка була завжди щира, а мова, навiть тодi, коли говорив про страшнi, нелюдськi й дикi справи, була завжди спокiйна, перейнята тонкою iронiею чи легким французьким гумором. Нiколи нi на що не скаржився. Не говорив, що голодний, хоч i хотiв iсти, i дiлився всiм, що мав. Коли його запрошували, не вiдмовлявся i завжди тримав себе щиро, по-товариському. Зовнi нагадував «сенатора на покоi».

Як прибув на острiв, спочатку працював на парниках. Йому доручили ходити за квiтами, i вiн виконував це блискуче, з неабиякою стараннiстю. «Люблю контрасти, – говорив, – Соловки – квiти». Та згодом став за сторожа на одному iз складiв сiльгоспу. На посадi цiй безпорочно прослужив до вiд’iзду з острова.