Соловецький етап. Антологія

Нагрiли окропу, напилися чаю, наiлися i полягали та трохи одпочили. А потiм iзнов у подорож. Ідемо, коли знов озеро. Дiйшовши до того озера, ми побачили, що воно дуже велике. У нас були цвяхи, пилка, сокирка. Так ми нарiзали сосон, iзробили собi плота, поробили весла, склали своi речi i поiхали собi на другу сторону озера. Переiхавши озеро i придержуючися свого напрямку, пiшли ми далi. Проходили ми велетенськими лiсами, горами, болотами та камiнням. Пiсля озера ми йшли ще два днi та й дiйшли до якоiсь вузенькоi лiнii.

Пройшли ми по тiй лiнii до самого вечора. Дiйшли до високоi гори i стали там ночувати. Наклали собi гарного вогню, обсушилися i полягали спати пiд ялиною. Прокинулися уранцi й напилися чаю, бо тодi у нас був чай, сахар i хлiб. Пiсля цього й кажуть товаришi менi й тому поляку, котрий був на одно око слiпий i хвизично нездатний: «Давай iз вами подiлимося харчами i усими речами i ви куди хочете iдiть, а ми пiдемо окремо». Я вiдповiв: «Хлопцi, ще розрiзняться дуже рано, iще у нас есть трохи харчiв, будемо собi шукати краю». «Шукайте ви собi, а ми собi», – вiдказали нашi товаришi. Таким робом вони вiдокремилися вiд нас. І пiшли ми вже у двох шукати фiнськоi границi… Ідем собi… Коли находим широку лiнiю i пiшли ми по тiй лiнii. Вона, як нам здавалося, мала б iти на пiвденний захiд. Ідем собi один день. Ідем по горах, по кручах скалистих. Дiйшли до високоi гори, аж на тiй горi лежить купа камiння i зроблена iз чотирьох деривин вишка.

Це було на самiй високiй горi.

От ми дiйшли до тiеi вишки i почали думати, що робити далi. Коли дивимось, – униз пiшло узгiрря i якась стежка. Так ми i пiшли по тiй стежцi. Коли знову дiйшли ми до лiнii широкоi. Тут вже вiд широкоi лiнii пiшли перехреснi лiнii. Ми звернули на перехресну лiнiю, по над котрою угледiли високу iз жерток iзроблену загородь, скрiзь понад лiнiею. Ми думали, що це якийсь багатий господар з того краю живе. Ну ми помилились, бо, як пiзнiше взнали, це було загороджено понад границею, щоб фiнськi оленi не переходили на совiцьку територiю. Ідем ми пiвтора днi понад тiею загородю i по тiй лiнii. І дiйшли до високоi гори. Побачили ми, що тут колись була величезна лiсова пожежа. Отже лiто вже мабуть бувало сухе, бо й камiння оброщого мохом вже не зустрiчали i сосни всi були попiдсмалюваними. Вже ми думали, що тут люде ходили та й зробили пожежу. Дуже нам тяжко було по руйнованому i голому камiннi ходити… А тут iще i висока гора.