Соловецький етап. Антологія

Трагiчно закiнчилася взимку 1933 року i так звана Анзерська втеча, коли група в’язнiв з острова Анзера, дiзнавшись, що море навколо острова замерзло до Лiтнього берега на материку (це бувае раз на 50 рокiв), – одноi ночi забила начальника острова, обеззброiла охорону i, забравши лижви, подалася в напрямi Лiтнього берега. Але на березi ii одразу ж зустрiв мало не цiлий полк вiйська НКВД з гарматами та кулеметами. В’язнi з кулеметом i гвинтiвками вступили в нерiвний бiй i всi майже полягли на бойовищi. З 40 чоловiка втiкачiв до Кремля потiм перевезено тiльки п’ятьох.

Тiкали тi, що не витримували «исправительной» полiтики, не бувши навiть в iзоляторах. А в iзоляторах панував жах.

Народнiй учитель Борейша (з советськоi Молдавii) сидiв у другому соловецькому iзоляторi. З неймовiрними труднощами вiн тiкае з третього поверху iзолятора i перелазить через кремлiвськi стiни. Потiм прив’язуе себе рушником до двох «баданiв» (деревин) i кидаеться вплав Бiлим морем. Це було в жовтнi 1936 року, коли на Бiлому морi починалися шторми.

По двотижневих розшуках труп утiкача з двома «баданами» був знайдений десь за сотню кiлометрiв вiд острова.

Постiйнi нагiнки, труси, iзолятори, шпигунство, постiйне чекання розстрiлу, суворого iзолятора, нових i нових тортур доводили людей до божевiлля. В’язнi вiшалися, топилися.

До середини 1937 року на Соловках зiбрано весь цвiт украiнськоi пiдсоветськоi iнтелiгенцii та украiнських комунiстичних кiл. Тодi в цьому концтаборi були представники найрiзноманiтнiших полiтичних партiй i угруповань.

Тут можна було побачити i монархiстiв-гетьманцiв, i федералiстiв, правих i лiвих есерiв, комунiстiв i соцiял-демократiв.

«Радянська влада», ота «радянська держава», про яку говорив академiк Кримський, що вона нагороджуе всiх рiвно й однаково (його самого, так само, як i його «ворога» Грушевського), справдi таки вдарувала всiх однаковими концтаборами. Опинившись на Соловках (чи в iнших таких же значних мiсцях) перед единою для всiх небезпекою, багато з в’язнiв забули про давнi полiтичнi чвари й незгоди, браталися мiж собою i з гiрким жалем та болем думали про перейдений шлях.

Четвертий перiод в iсторii половецькоi каторги слiд починати з того часу, як на чолi НКВД СССР став Єжов. Становище трудящих i пiдсоветськоi iнтелiгенцii Украiни стало нестерпуче тяжким. Гiршае й без того гiркий режим на Соловках.

Уже з зими 1936—1937 року на Соловках в’язнiв чимраз бiльше обмежували в правi перебувати за межами Кремля.