Соловецький етап. Антологія

Не минуло й мiсяця, як навколо Садовського створилася цiла група украiнцiв, як уже без протоколiв, зборiв i постанов утворилася мiцна спiлка, як на «Морсплавi» вiдроджуються украiнськi традицii матерiальноi i моральноi допомоги один одному, – у всяких умовах, повсякчасно, незалежно вiд територii.

Одного дня нас з Генадiем, а з нами й тисячу iнших, вiдправляють до соловецькоi бухти «Благополучия». Виконавши всi церемонii прийому, направляють з невеличкою групою на найгiршу «командировку», на так званi Пiчуги (в пiвнiчно-схiдному кiнцi соловецького острова), на найважчу роботу: видобування йоду з морських водорослiв.

І тут Генадiй виходить зi становища. Бачучи, що ми, кiлька чоловiка украiнцiв-iнтелiгентiв, напевне загинемо, – вiн, старий соловчанин, знаходить усе, щоб ми вибралися з Пiчугiв i були призначенi на iншi, легшi, роботи, хоч сам лишаеться там.

Бiлими ночами ми довго не спали i розмовляли на найрiзноманiтнiшi теми. Я любив слухати Садовського. Любив його голос, повний, соковитий, любив його мову, запашну й насичену образами.

Любив його думку ясну, струнку, сповнену поетичного надхнення. Вiд Генадiя Садовського почув я слово, сказане вiльною, незалежною, високо принциповою людиною, яка нi за що, нi при якiй погодi не пiде на компромiс i не визнае iншого, крiм свого, Бога. А Богом Генадiя була Украiна – вiльна, Незалежна Держава.

Тими ж ночами читали ми написану на островi книжку Генадiя, прекрасну роботу в iмпресiонiстичному стилi про нашi нацiональнi змагання.

Часом Генадiй дiставав бандуру й лiричним баритоном спiвав iсторичних пiсень чи якусь думу козацьку. І сьогоднi постае в уявi ця задумана, симпатична постать, з кобзою в руках:

Вони ж його не вбивали,

Не четвертували.

Вони з нього, молодого,

Живцем серце видирали.

З таких, як Садовський (а iх, забутих героiв, тисячi), большевики не видирали серця живцем, а, як вампiри, десятками рокiв пили з них кров.

Інколи Генадiй сидiв i складав пiснi та грав iх на бандурi.

Вiд нього пiсень тих учились iншi й спiвали iх нелегально на Соловках на Бiломорсько-Балтiйському каналi, у всiй Схiднiй Фiнляндii. З пiсень цих пригадую тiльки початок однiеi, а другу – цiлком.

Перша оспiвувала замучених на соловецькому островi петлюрiвських отаманiв, наших борцiв з большевицькою навалою на Украiну. Початок ii такий:

Спiть невiдомi,

Спiть замученi,

Спiть у мохах серед лiсiв.

Шумлять сосни соловецькi

Над могилами борцiв.