Соловецький етап. Антологія

до етапу, що мав iхати на будiвництво стратегiчноi залiзницi в схiднiй Фiнляндii. Це було тодi, коли Советський Союз воював з Фiнляндiею. Становище в’язнiв було тодi нестерпне. Мусiли ми, як могли, рятуватися вiд загибелi. Але такi люди, як М. Новицький, у цiй ситуацii були безпорадними.

Бiльш того. Коли його призначили до етапу, я, використовуючи своi можливостi старого соловчанина, зробив усе, щоб Новицький не поiхав з етапом. Але Новицький не зумiв i цього використати. І коли я, що теж мав iхати, залишився, то вiн поiхав, бо не мiг сказати лiкарськiй комiсii, що хворий.

А в комiсii тiй головний лiкар, мiй давнiй соловецький знайомий, обiцяв його звiльнити, як тiльки вiн скаже хоч слово, що на щось жалiеться. Бiльше, коли справа про звiльнення вiд етапу ще не закiнчилась, я не тiльки радив, але й показав, де i як можна йому одержати теплий одяг i взуття. Але, як виявилося в останнiй момент, М. Новицький поiхав з етапом у рваних черевиках i в драному бушлатi, коли температура була нижча вiд 40° (бо бушлат i валянки у нього там же, де вiн iх одержав, вiдняли урки).

Весною 1940 року поверталися з тiеi залiзницi покалiченi та обмороженi тисячi ув’язнених, i я дiзнався, що Михайло Новицький працюе за «дневального» (прибиральником у бараку), де жив iнженерно-технiчний персонал будiвникiв-в’язнiв.

Федiр ПУЩЕНКО

* Про Ф. Пущенка читайте далi.

З професором чужих мов Федором Пущенком я познайомився лише на Соловках, хоч до арешту вiн, як i я, жив у Харковi i працював у рiзних iнституцiях.

На островi вiн виявив себе дуже порядною людиною, жив страшно нужденно i тiльки за нашою пiдтримкою зводив якось кiнцi з кiнцями. Працював як i всякий солiдний професор, епископ, академiк чи поет, звичайно, сторожем коло складу.

Пущенко знав не тiльки европейськi, а й кiлька мов Близького та Далекого Сходу. Об’iздив увесь свiт i сливе все життя провiв у подорожах. Крiм того, був винятковим майстром оповiдати. Цiлими вечорами ми, було, слухаемо його оповiдання про Австралiю, Азорськi острови, Індiю, Соломоновi острови тощо.

Якось, смiючись, говорив:

– Попрошу, мабуть, батька Сталiна, щоб замiсть Соловкiв вiдправив мене на Таiтi; що то за чудесний острiв! Якi там чудовi жiнки, хоч би на старiсть одружитися з котроюсь!

– Так ви ж одружений, – зауважили йому слухачi.

– Ну, що ж з того, що одружений? Адже ж у мене дружина японка, а то була б ще таiтянка.

На запитання якоi не знае мови, говорив: «Знаю всi, крiм росiйськоi».