Соловецький етап. Антологія

Коли менi доводилося говорити з Лебедем на цю тему i висловлювати свiй погляд, вiн нiяк не погоджувався, що цiлий уряд, усе керiвництво Советського Союзу можуть стати на шлях фiзичного нищення украiнськоi iнтелiгенцii. На островi спочатку працював на рiзних, переважно на сiльськогосподарських роботах, а згодом став телефонiстом в управi транспорту. Просиджував по 12 годин коло телефону. На цiй роботi був аж до кiнця 1937 року, коли разом iз iншими його вивезено з острова.

Менi доводилося не раз сидiти в його кiмнатi i розмовляти на рiзнi теми.

Коли заходила мова про проблеми украiнськоi культури взагалi чи лiтератури, зокрема, – вiн завсiгди говорив з пiднесенням. На Соловках написав роботу про Чехова i саме в нiй виявив себе представником та iдеологом третього стану – «рiзночинцiв». Коли говорив про них, вiдчувалося, що тi чеховськi героi були йому близькими, бо й сам вiн, як казав, хотiв боронити iнтереси того третього стану.

«Украiнська iнтелiгенцiя – це третiй стан; бо ми кров i тiло народу, ми – селяни, робiтники чи ремiсники; i тiльки цим можна з’ясувати, що украiнська iнтелiгенцiя, нова украiнська iнтелiгенцiя доби революцii, за такий короткий i важкий час лишила на сьогоднi колосальний доробок у творчостi хоч би таких найвидатнiших ii представникiв, як Хвильовий, Курбас, Кулiш, Вишня, Петрицький i багато iнших.

І справа не йде, – говорив вiн, – тiльки про лiтературу й мистецтво. Йдеться про всю украiнську культуру, бо за цей час ми мали не тiльки видатних математикiв, як Михайло Кравчук, а й своiх географiв, геологiв, хемiкiв, аеродинамiкiв i т. д. Усi вони тiльки селяни й робiтники, бо земля наша чиста вiд усякого нетрудового елементу».

Так, сидячи коло телефону, Ананiй Лебiдь, на далекiй пiвночi своiми думками i мрiями жив на сонячнiй Украiнi. Його единим Богом, в якого вiрив, була Украiна – наша, хоч не своя, земля.

Олександр ЯНАТА

* Олександр Алоiзович Яната народився 28 травня 1988 р. в м. Миколаевi у сiм’i садiвника. По закiнченнi Киiвського полiтехнiчного iнституту працював агрономом у Криму i Харковi, 1917-го – секретар Украiнського Вiйськового Комiтету Пiвденно-Захiдного фронту, з 1928-го – у Киевi, викладав в унiверситетi й був секретарем Украiнського наукового товариства та одним iз засновникiв «Украiнського ботанiчного журналу»; з 1928 року був ученим секретарем Сiльськогосподарського наукового комiтету Украiни (СГНКУ) та керував його ботанiчною секцiею i редагував «Вiсник сiльськогосподарськоi науки».