Соловецький етап. Антологія

До того ж з найдавнiших часiв головним ворогом соловецьких городiв була капустяна муха. Отже, треба було якось практично й теоретично розв’язати проблему боротьби з цим шкiдником. Але як?

Яната, як i всi звичайнi ув’язненi, жив у бруднiй камерi, де панував завжди крик i гамiр, регiт i плач. Щоб працювати науково, Яната добирае такого способу: повертаеться з роботи дуже акуратно, з’iдае належну йому порцiю «баланди» i негайно лягае спати. Тiльки о першiй годинi ночi, коли всi вже сплять, вiн устае, дiстае свою скриньку, сiдае за стiл i працюе до ранку.

У нього були тисячi нотаток (i то все на картках!), систематизованих i в певному порядку складених. Мав грубi теки дрiбно списаного паперу, де були записи температури, опадiв, величезну кiлькiсть описаних досвiдiв.

Три мiсяцi я спав поруч з професором i за цей час не чув вiд нього три слова. Рокiв зо два спав поруч нього Слiсаренко. Але й з ним за цей час Яната так само майже нiколи не розмовляв. Нiколи нi з ким не говорив, нiкому не дорiкав, нiкому не перечив i нiкого нi про що не розпитував.

Був зовсiм самiтний, увесь свiт йому заступили отi капустянi мухи та iншi шкiдники й хвороби соловецьких рослин. Нiяких особливих нагiнок на нього не було, i так вiн жив, живлячись «баландою» та мрiючи про вiдкриття способiв боротьби зi шкiдниками рослин.

Управа острова була в курсi занять Янати i при систематичних обшуках ув’язнених досить коректно поводилася з професором i не рилась у його картках. Тiльки раз, як менi розповiдали, один з обшукувачiв зацiкавився i запитав:

– Што ето ти, старик, всьо пишеш?

– З розпорядження начальника острова пишу дослiдження про капустяну муху.

– Ага, ето значит и такая муха бывает; харашо, если бы ты, старик, написал об етой проклятой мошке, – прямо в глаза, гадость, лезет.

Присутнi смiялися з таких учених розмов, а вчений тим часом обережно ховав своi скарби. І ось, коли, здавалося, що все йде гаразд, якось, у вереснi 1937 року, увiходить до камери начальник колони й кричить:

– Яната! Немедленно с вещами!

Мов грiм серед ясного неба вразив професора цей оклик: «с вещами» та ще й «немедленно».

Йому щонайменше потрiбний день, щоб усе написане i зiбране добре запакувати.

– Це ж жах! Це абсолютно неможливо! – заволав професор, сiв i пальцем не повiв, щоб зiбрати своi «вещi».

Бачучи таку справу, начальник колони пiшов i повiдомив, що Яната не може «немедленно» зiбратися. За якихось п’ять хвилин прийшло на допомогу двое дебелих тюремникiв.