Проект «Україна». Галерея національних героїв

У 1817 роцi Іван Федорович одружився з Єлизаветою Олексiiвною Грибоедовою, троюрiдною сестрою О. С. Грибоедова. Через вiсiм рокiв, пiсля повстання декабристiв, вiн вступився за автора «Горя з розуму» перед царем i зумiв вiдвести звинувачення вiд свого родича. Треба сказати, що заступництво генерала стосувалося не тiльки людей з вищого свiту. Коли в 1816 роцi спалахнув так званий Смоленський бунт, Паскевич зумiв розiбратися в справi i встановив, що головна причина бунту – безконтрольне хабарництво мiсцевих чиновникiв.

Пiсля цього звинувачення з переважноi бiльшостi селян були знятi.

В часи правлiння Миколи I Паскевич став однiею з найбiльш довiрених осiб iмператора. У 1826 роцi вiн був направлений на Кавказ як помiчник (фактично контролер) головуправляючого А. П. Єрмолова. Ставши в 1827 роцi замiсть Єрмолова командиром Окремого Кавказького корпусу i намiсником на Кавказi, І. Ф. Паскевич здiйснив ряд блискучих перемог спочатку в Росiйсько-перськiй (1826—1828 рр.), а потiм Росiйсько-турецькiй (1828—1829 рр.

) вiйнах.

У червнi 1831 року Паскевич замiсть померлого І. І. Дiбича був призначений головнокомандуючим вiйськами, надiсланими на придушення Польського повстання. За неповних три мiсяцi вiн розбив сили повсталих i 26 серпня штурмом узяв Варшаву. За це iмператор подарував йому довiчний титул князя Варшавського.

У 1849 роцi І. Ф. Паскевич був призначений головнокомандуючим вiйськами, надiсланими до Угорщини для придушення антиавстрiйських виступiв. Пiсля початку Кримськоi вiйни вiн прийняв командування вiйськами на Захiдному кордонi i Дунаi (т.

з. Дунайська армiя). Пiд час одного з боiв военачальник отримав важке поранення уламком снаряда i був змушений покинути армiю. 20 сiчня 1856 року Іван Федорович Паскевич помер у Гомелi.

Горбачевський Іван Якович

(1854—1942)

Хiмiк, бiохiмiк, епiдемiолог i гiгiенiст, громадський i полiтичний дiяч

У науцi iнодi бувае, що над тiею чи iншою проблемою безуспiшно б’ються знаменитi ученi, а рiшення знаходить який-небудь «вискочень».

Так було i в XIX столiттi, коли провiднi хiмiки i бiохiмiки намагалися штучним шляхом отримати сечову (уреатну) кислоту. Лiбiх, Веллер, Фiшер, Розен – цi iмена були вiдомi всiм, хто хоч би поверхово був знайомий з хiмiею i бiохiмiею. А iм’я Івана Горбачевського до 1882 року було, по сутi, нiкому невiдоме. Але саме вiн першим здiйснив синтез сечовоi кислоти з глiцину, зробивши, таким чином, найважливiше наукове вiдкриття.