Проект «Україна». Галерея національних героїв

Але навряд чи Кирило Розумовський увiйшов би до iсторii, якби всi його заслуги обмежилися тим, що вiн був молодшим братом фаворита царицi. Адже брати Розумовськi – i Олексiй, i особливо Кирило, – пiднiсшись, вiдстоювали не тiльки своi iнтереси (хоча про них вони нiколи не забували), але й iнтереси своеi батькiвщини – Украiни. А робити це було дуже непросто…

Кирило Розум народився 18 (29) березня 1728 року в селi Лемешi Козелецькоi сотнi Киiвського полку (нинi Козелецького району Чернiгiвськоi областi) в родинi простого козака.

Через три роки його брат Олексiй потрапив до придворноi капели в Петербурзi i, звернувши на себе увагу Єлизавети, став ii фаворитом. Коли Єлизавета стала на престол у 1741 роцi, Олексiй був камергером, а в наступному роцi iмператриця i син козака таемно повiнчалися в пiдмосковному селi Перово. У 1742 роцi Олексiй викликав до Петербурга молодшого брата.

У 1743 роцi у супроводi ад’юнкта Академii наук графа Григорiя Теплова Кирило був вiдправлений на навчання за кордон.

Хлопець побував у Берлiнi, де вчився у вiдомого математика Ейлера, слухав лекцii в унiверситетi Геттiнгена, вiдвiдав Францiю й Італiю. У 1745 роцi Розумовський (прiзвище вiн, як i його брат, змiнив у 1744-му) повернувся до Петербурга.

У 1746 роцi Кирило Розумовський був затверджений президентом Імператорськоi академii наук. Навряд чи призначення на цю посаду вiдповiдало вiковi, досвiду i можливостям 18-рiчного хлопця, але в указi Єлизавети було вiдзначено, що зроблене це «з мiркувань особливоi здiбностi, що вгледiлася в ньому, i придбаного в науках мистецтва», i охочих заперечити думку iмператрицi не знайшлося.

Пiсля смертi в 1734 роцi гетьмана Данила Апостола Украiна управлялася тимчасовою колегiею, що складалася з 12 чоловiк. У травнi 1747 року Єлизавета, що благоволила до Украiни (багато в чому, звичайно, завдяки братам Розумовським), видала указ «Про обрання в Малоросii гетьмана за колишнiми правами i звичаями».

У лютому 1750 року на радi в Глуховi Кирило Розумовський був обраний гетьманом Вiйська Запорозького.

Треба сказати, що спочатку новий гетьман без особливого ентузiазму поставився до свого нового призначення. Тiльки у 1751 роцi, та i то пiсля того, що не залишилось можливостi для заперечень наказу Єлизавети, вiн вiдправився в Глухiв – тодiшню столицю Гетьманщини. Проте згодом ситуацiя змiнилася.