Грушевський, Скоропадський, Петлюра

 Грушевський i якi виражали стихiйно утворенi мiфологеми росiйсько-украiномовних мiських та сiльських люмпенiв. Одна з найбiльш руйнiвних серед них була сформульована особисто Володимиром Антоновичем та Михайлом Грушевським. Зводилася вона до негативноi оцiнки «ролi вищих соцiальних прошаркiв в iсторii Украiни, яким народницька традицiя кiнця ХІХ – початку ХХ столiття вiдводила функцiю «денацiоналiзатора» та головного передавача чужих, ворожих «масi народнiй» впливiв»[6 - Яковенко Н. Указ. праця. – С. 10.].

Для цих полiтикiв понять «право» та «закон» не iснувало взагалi.

Його, право, в iхнiй свiдомостi об’ективно заступили мiфологеми «нацiональна iдея» та «соцiальна справедливiсть». У царинi майбутнього державного устрою так званоi «Украiни» вони не мали нi адекватних уявлень, нi, бiльше, теоретичних розробок.

Причини, якi прирекли Росiйську iмперiю

Спроба iмплементацii зазначених iдеологем у поточну полiтичну реальнiсть 1917 р. буквально розiрвала зсередини Росiйську iмперiю, а згодом республiку.

Серед причин цього, на нашу думку, були такi:

– неспроможнiсть росiйськоi iмперськоi влади «перетравити» окупованi внаслiдок подiлу Польщi територii, якi значною мiрою зберегли свою нацiональну, культурну, конфесiйну, етнопсихологiчну, побутову автентичнiсть, попри те, що були позбавленi державноi, полiтичноi та формально-правовоi самобутностi насильницьким, нелегiтимним, з iхньоi точки зору, способом;

– нездатнiсть росiйськоi iмперськоi влади сформулювати нову, прийнятну, зрозумiлу, просту мiфологiю, яка б пояснювала автохтонному населенню необхiднiсть та бажанiсть прийняття нових полiтичних, правових, культурних, деномiнацiйних, адмiнiстративних, економiчних реалiй;

– зависокi темпи Великоi реформи 1861 р.

, наслiдки якоi поглибили старi та сформували новi нездоланнi економiчнi, майновi, соцiальнi, полiтичнi, освiтнi, культурнi та iншi суперечностi помiж iндустрiальним мiським полiетнiчним та аграрним сiльським моноетнiчним та моноконфесiйним середовищами;

– Перша свiтова вiйна, яка дала зброю в руки представникам соцiальноi верстви, яку впродовж попереднiх столiть принципово не допускали до вiйськового стану.

Наявнiсть зброi в руках – самодостатнiй аргумент для того, щоб почуватися вищим за тих, у кого такоi зброi не було. А з тими, у кого така зброя була, можна було принаймнi спробувати розмовляти як рiвний з рiвним. Причин для такоi «розмови» за попереднi – вiд 1772 р. – десятилiття накопичилося бiльш нiж достатньо.