Грушевський, Скоропадський, Петлюра

Переосмислення потребуе i те, що вiдбувалося в Росii по перших тижнях пiсля вiдомих петроградських подiй, якi автори вперто називають «революцiею», не даючи при цьому нiякого визначення цьому термiновi, хоча йдеться по сутi лише про процедуру зречення монарха на користь молодшого брата. У той самий час, – iдеться в текстi цитованого академiчного видання, – «украiнський рух набрав вибухоподiбного характеру. Його масштабнiсть та радикалiзм дають пiдстави для того, щоб квалiфiкувати нову стадiю iсторичноi боротьби украiнства як нацiонально-демократичну революцiю», яка за двi сторiнки вже називаеться «Украiнською революцiею»[18 - Украiна: полiтична iсторiя… – С.

227, 229.]. При цьому в текстi неможливо знайти визначення i другоi, а тим бiльше – роз’яснення рiзницi мiж ними.

Ще один прийом, який досить часто використовуеться в текстi «Украiна: полiтична iсторiя…», – оперування уявностями типу «М. Грушевському здавалося (видiлено нами.

 – Д. Я.), що Тимчасовий уряд добре розумiе: на мiсцях мають творитися новi форми органiзацii (органiзацii чого? – Д. Я.) згiдно з новими умовами».

Ще один приклад вiдверто манiпулятивного прийому: справедливо констатуючи те, що Грушевський вважав недоцiльним покладатися на волю загальноросiйських Установчих зборiв, якi, за задумом органiзаторiв зречення iмператора, мали встановити новий, республiканський полiтичний режим на територii романовськоi iмперii та форму державного устрою, автори уникають логiчного висновку про те, що лiдер «Украiнськоi революцii» з перших днiв своеi дiяльностi в ролi голови Украiнськоi Центральноi Ради, координацiйного органу украiнських нацiональних громадських та полiтичних органiзацiй, узяв курс на незаконне створення органiв державноi влади на частинi територii Росiйськоi держави.

Цi самочинно створюванi нелегiтимнi органи влади, наскiльки нам пощастило зрозумiти, i називають «новими формами органiзацii». При цьому чомусь забувають наголосити на тiй обставинi, що публiчно i сам Грушевський, i його прибiчники переконували всiх i кожного в тому, що украiнський рух не мае на метi вiдторгнути Украiну вiд Росii.

Четвертий манiпулятивний прийом – наклеювання iдеологiчних ярликiв або елементарна пiдмiна понять у тих мiсцях, де авторам або бракуе аргументiв, або де iхня концепцiя суперечить фактам дiйсностi.