Грушевський, Скоропадський, Петлюра

 Грушевського, «iсторiя подiбна до незрiвнянноi епопеi, якою е похiд людства до щастя i правди», остiльки саме сучасна йому доба повинна була «грунтуватись на свiдомостi своеi солiдарностi з iншими, на подоланнi iндивiдуалiстичних тенденцiй, адже солiдарнiсть е умовою успiшного розвитку i прогресу як окремого народу, так i людства загалом». Саме «реалiзацiя в суспiльствi солiдарних почуттiв», вважав голова УЦР, е «шлях до правди, добра, щастя». Таким чином, пiдсумовував учений, основними тенденцiями суспiльного розвитку «е тенденцii солiдаризму та iндивiдуалiзму»»[43 - Будз В.

 П. Указ. праця. – С. 11, 12, 13, 15, 16.]. Саме з цим теоретичним наробком на хвилi державного будiвництва Михайло Сергiйович Грушевський i заходився будувати незалежну, самостiйну, соборну Украiнську державу. Власне, цим обмежувалися донедавна i знання про державницькi уявлення голови УЦР.

Проект «Украiна»: вiзiя Габсбургiв, Гогенцоллернiв та Романових

2008 р. Т. Осташко та Ю. Терещенко випустили до обiгу науково-документальне видання, присвячене драматичнiй долi одного з австрiйських ерцгерцогiв – Вiльгельма Габсбурга-Лотрiнгена, вiдомого в iсторii нашого народу пiд прiзвиськом Василь Вишиваний.

Дослiдники чи не вперше в украiнськiй iсторiографii констатували очевидну для польськоi полiтичноi думки тезу: остаточний роздiл Польщi 1796 р. не значив, як виявилося, завершення процесу в цiлому, бо польський спадок продовжував хвилювати европейських правителiв, насамперед Габсбургiв, Гогенцоллернiв та Романових упродовж усього ХІХ ст. Кожен мрiяв про свое:

– одвiчною мрiею перших було – приеднати до iмперii всю Польщу, i тому iмперський Вiдень нiколи не погоджувався на подiл Галичини на польську та украiнську частини,

– Берлiн прагнув iмплементувати в полiтичну практику концепцiю «королiвства Киiвського» вiдомого нiмецького фiлософа Гартмана, яка була схвалена особисто О. Бiсмарком[44 - Терещенко Ю., Осташко Т. Украiнський патрiот iз династii Габсбургiв.

 – К.: Темпора, 2008. – 381 с. – С. 6, 7, 47.],

– самозрозумiлою метою Романових було приеднати до своiх пiвденно-захiдних володiнь пiдавстрiйську Галичину: це дозволяло, з одного боку, послабити Австро-Угорщину, з другого – не допустити подальшого наростання польського руху опору та, заразом, поменшити католицькi впливи на пiвденно-захiдних iмперських теренах.

На рiвнi полiтичноi практики подii розвивалися так.