Грушевський, Скоропадський, Петлюра

Сучасний стан розумiння проблеми – 5

Наостанок наведiмо приклад ще одного гносеологiчного пiдходу до «вивчення» подiй, якi вiдбувалися на теренах сучасноi Украiни в першi десятки рокiв минулого столiття. Власне, його треба означити не як гносеологiчний, а як вербальний, оскiльки жодного пiзнавального навантаження роботи такого гатунку не несуть взагалi. Твори такого штибу ряснiють фразами на кшталт: «…для вiдродження державностi украiнцi, як i iншi народи, мали необхiдний мiнiмум передумов. У поясненнi того, що iсторична альтернатива не була реалiзована украiнцями, можна видiлити цiлий комплекс факторiв, проте компаративний аналiз визвольноi боротьби свiдчить, що за багатьма з них стояли соцiалiстично-федералiстичнi погляди нацiонального проводу»[61 - Украiнський нацiональний рух в контекстi визвольноi боротьби народiв Центрально-Схiдноi Європи (кiнець ХІХ ст.

 – 1920 р.): компаратив. аналiз. – 2002. – С. 13–14.].

Або: «… в теорiях визвольноi боротьби народiв Центрально-Схiдноi Європи досягнення автономii визначалось як один з етапiв на шляху вiдновлення втраченоi державностi.

В умовах нестабiльностi збереження великоi держави це гарантувало «малим» народам захист вiд претензiй на iхню територiю iнших европейських краiн, як, наприклад, Нiмеччини. Украiнськi лiдери визвольноi боротьби пiсля очевидного розвалу iмперii продовжували боротися за федералiзацiю, а проголошення незалежностi пояснювали як тимчасовий вiдступ вiд iдеалiв. Така позицiя пояснюе iх пасивнiсть у процесах державотворення».

Або: «Негативна оцiнка державностi була перейнята лiдерами Украiнськоi революцii з полiтичних теорiй попередникiв. Неповна соцiальна структура украiнцiв сприймалась як позитивний факт – немае верстви, яка пригнiчуе iншi, немае потреби вести з нею боротьбу та руйнувати державу як механiзм, що забезпечуе гноблення».

Або: «Центральна Рада до кiнця не усвiдомлювала себе як нацiональну владу, тому ii дii були нерiшучими. Ще однiею з причин нерiшучостi лiдерiв Украiни була невпевненiсть у тому, що украiнський народ мае достатнiй рiвень нацiональноi свiдомостi та пiдтримае iх вимоги»[62 - Украiнський нацiональний рух… – С.

11.].

Якщо замало цього, можна навести приклади iнших iнтелектуальних «шедеврiв» сучасноi нам доби: Лютнева революцiя «дуже скоро надала соцiально-полiтичним процесам в Украiнi характеру нацiональноi революцii та поставила на порядок денний вiдновлення державноi незалежностi украiнського народу».