Іван Мазепа

Навряд чи мають рацiю тi надпатрiотичнi украiнськi iсторики, якi твердять, що Мазепа буквально «з дитинства мрiяв про сильну самостiйну соборну Украiнську державу». Так само помилкою було б вважати його «прихильником устрою шляхетськоi Польщi» (вiдомий вислiв радянських вчених). Недаремно ж у розмовi з Жаном Балюзом, сином приятеля Мазепи Антуана Балюза (тобто у вiдносно невимушенiй обстановцi), гетьман говорив, що Рiч Посполита, подiбно до Давнього Риму, хилиться до занепаду… Поки що мова йшла про дотримання статус-кво – Гетьманщина була васалом Росii.

Наскiльки мiцно тримали украiнцi в руках шаблi, показала чергова вiйна: пiсля «Вiчного миру» Росiя, Украiнська козацька держава та Рiч Посполита увiйшли до грандiозноi антитурецькоi коалiцii (Священноi Лiги). В рамках коалiцii росiяни та украiнцi мали здiйснити великий сухопутний похiд на Кримське ханство. Цей Перший Кримський похiд 150-тисячноi об’еднаноi армii В. Голiцина та І. Самойловича, широко розрекламований ще до його початку, завершився нiчим – влiтку 1687 року украiнсько-росiйськi вiйська, зазнавши великих втрат вiд спраги, хвороб та бойових дiй, повернулися нi з чим, навiть не дiставшись Перекопу.

Причинами цього були невдало обраний час та стратегiя походу, а також обмеженi вiйськовi таланти головнокомандувача – князя Василя Голiцина. Аби якось пiдсолодити гiр-коту поразки, закохана у князя Василя регентка – царiвна Софiя – навiть надiслала привiтання зi щасливим поверненням додому. Але Голiцин шукав цапа-вiдбувайла за бездарно проведений похiд. Ідеальною фiгурою на таку роль став украiнський гетьман Іван Самойлович, який ще до початку та пiд час походу нарiкав на дii князя та росiйських воевод.

Було задiяно механiзм складноi iнтриги, до якоi долучилися як росiйськi бояри, так i украiнська козацька старшина, невдоволена грошолюбством, зарозумiлiстю, грубiстю та династiйними планами Самойловича. Участь генерального осавула Івана Мазепи у змовi проти Самойловича переконливо не доведена дотепер.

Мазепа, очевидно, знав про змову (хоча вважати його органiзатором – явне перебiльшення) i не повiдомив Самойловича про неi, адже вона могла розчистити йому шлях до влади.

Вибори нового гетьмана вiдбулися о десятiй ранку 25 липня 1687 року. На козацькiй радi були присутнi кiлька тисяч (найчастiше фiгуруе цифра двi тисячi) козакiв, уся генеральна та значна частина полковоi старшини.