Про славних жінок

Для загартування i здобування чоловiчоi мужностi старшi дiвчата наполегливо займалися полюванням, перегонами, приборкуванням коней, частими вправляннями у зброi та стрiльбi з лука й iншими подiбними заняттями. Такими своiми вмiннями амазонки тримали в покорi не лише землi Кирii, якi колись захопили iхнi попередники, а здобули у вiйнах навiть велику частину Європи, зайняли бiльшiсть Азii, наводячи жах на всiх iнших.

Як тiльки вони повбивали своiх чоловiкiв, то, аби iхнi сили не були некерованими, амазонки призначили Марпезiю i Лампедону своiми першими царицями.

За iхнього керiвництва вони здобули бiльшiсть своiх володiнь, про що вже говорилося. Будучи досвiдченими у вiйськових мистецтвах, двi жiнки роздiлили мiж собою обов’язки: в той час як одна очолювала охорону царства, друга з частиною вiйська виступала пiдкорювати сусiдiв та розширювати iмперiю. Так по черзi вони здобували велику здобич i побiльшували своi володiння.

Одного разу, коли Лампедона повела вiйсько на вiддаленi ворожi територii, надто самовпевнена Марпезiя загинула пiд час раптового нападу сусiднiх варварських племен. Однак не пригадую, щоб я щось читав про долю Лампедони.

13. Тисба, дiвчина з Вавилона

Тисба, вавилонська дiвчина,[33 - Історiю описуе Овiдiй у «Метаморфозах».] прославилася мiж людьми не так якимись особливими вчинками, як наслiдками свого нещасливого кохання. Хоча вiд попереднiх iсторикiв не отримуемо жодних вiдомостей про ii батькiв, однак iснуе ймовiрний переказ, що вона жила у Вавилонi, в будинку, що межував iз будинком Пiрама, юнака-однолiтка.

Оскiльки молодi люди були сусiдами, це посприяло тому, що вони проводили багато часу разом: так виникла прив’язанiсть юнака до дiвчини. Коли вони виросли, обое стали надзвичайно гарними, i несправедлива доля вогнем запалила iхнi юнi почуття. Стаючи дорослими, вони раз по раз вiдкривали свою душу одне перед одним.

Але як тiльки Тисба зросла до замiжнього вiку, батьки, плануючи майбутнiй шлюб, перестали випускати ii з дому. Такий перебiг подiй сильно засмутив обох молодих, i вони шукали хоча б найменшоi нагоди перекинутися словом. У тихому мiсцi спiльноi стiни будинкiв вони знайшли щiлину, про яку нiхто не знав, i до неi часто потай приходили, аби трiшки поговорити, як то було колись.