Про славних жінок

Пiший Геркулес не мiг наздогнати втiкачiв, тому й послав навздогiн стрiлу, вимочену в отрутi лернейськоi гiдри. Несс, вiдчуваючи, що помирае вiд смертельноi рани, тут же скропив плаща отруеною кров’ю, вiддав його Деянiрi й переконав, що надягнувши цього закривавленого плаща на Геркулеса, вона зможе навернути його до себе вiд будь-якого iншого кохання. Жiнка, повiривши йому, прийняла плащ як величезний дарунок i потай зберiгала його тривалий час; коли ж Геркулес покохав Омфалу чи Іолу, Деянiра таемно передала плащ служниковi Лiхасу.

Як тiльки заражена кров плаща змiшалася з потом, тiло всiма порами всмоктало отруту: Геркулес, втративши розум, власною волею кинувся у вогонь. Так Деянiра стала вдовою по такому великому чоловiковi: сподiваючись вiдвоювати, вбила свого чоловiка i так спокутувала смерть Несса.

25. Йокаста, цариця Фiв

Йокаста, цариця Фiв, бiльше прославилася своiм нещастям, анiж заслугами чи царством. Вона виводить свiй славний рiд аж вiд першозасновникiв Фiв.

Ще юною дiвчиною Йокаста вийшла замiж за Лая, царя Фiв, i вiд нього зачала сина; однак Лай отримав погане пророцтво вiд оракула i тому наказав одразу ж пiсля народження вiддати дитя звiрям.

Жiнка думала, що дитя зжерли звiрi, але його забрав до себе на виховання цар Коринфа. Змужнiвши, юнак убив Лая у Фокеi[51 - Фокея – мiсто в Іонii.] й одружився зi своею матiр’ю, вже вдовою, яка нi про що не здогадувалася. Вiд нього Йокаста народила двох синiв – Етiокла i Полiнiка та стiлькох же доньок – Ісмену й Антiгону.

Живучи щасливо у царствi разом з дiтьми, Йокаста запитала в оракула, хто насправдi ii чоловiк; так жiнка довiдалася, що це ii син. Такого удару долi вона не сподiвалася, але вiн – ще менше, тож за вчинений грiх забажав постiйноi темряви – виколов собi очi й покинув царство.

Це породило незгоду мiж синами: знехтувавши всiма угодами, вони розпочали вiйну. Хоча великий жаль охоплював Йокасту за синiв, котрi часто йшли походами один супроти одного, але найбiльшим горем для неi було бачити обох синiв, що загинули вiд взаемно нанесених ран.

Цей бiль не могла перенести жiнка, що була i матiр’ю, i бабусею водночас. Креонт, ii брат, був тепер царем, осиротiлий син-чоловiк залишився у неволi, доньок Ісмену й Антiгону полонила своiми сiтями доля. Не маючи сил для спротиву, втомлена важким тягарем, стара жiнка встромила собi меча в груди, припинивши i страждання, i життя.