Українські землі під польською владою. 1919–1939 роки

Згiдно зi статистичними даними 1921 року, в Польщi жило 27 млн осiб, серед яких майже третину (31 %) становили нацiональнi меншини (украiнцi, евреi, бiлоруси, нiмцi та iн.). Украiнцi були тут найчисленнiшою нацiональною групою (пiсля полякiв) – iх було понад п’ять мiльйонiв (15 % вiд усього населення). Згiдно даних перепису 1931 року, на украiнськiй територii, окупованiй Польщею, проживало 8,9 млн осiб, з яких 5,6 млн украiнцiв та 2,2 млн полякiв. Усе це стало для Польщi не тiльки новим джерелом сировини, дешевоi робочоi сили та ринками збуту, а й зумовило появу i загострення зовнiшнiх i внутрiшнiх протирiч, що суттево дестабiлiзувало ситуацiю в краiнi.

Польська внутрiшня полiтика була скерована на тотальне поглинання «схiдних кресiв» – регiонiв iз переважно непольським етнографiчним складом. Поглинання мало бути поетапним: спочатку державним, а вже потiм – етнiчним. Державна полонiзацiя означала пiдпорядкування непольського населення установам, обов’язкам i правилам, якi iснували на теренах усiеi Польщi, а також витiсненням на периферiю суспiльного життя або цiлковиту лiквiдацiю органiзацiй, створених украiнцями на попередньому iсторичному етапi.

А ось етнiчна полонiзацiя була розрахована на тривалий перiод i передбачала передусiм вплив на майбутне поколiння украiнцiв.

Дii керiвництва Польщi, спрямованi на державну полонiзацiю Схiдноi Галичини, розпочалися одразу пiсля ii окупацii в 1919 роцi. Польсько-радянська вiйна 1919–1921 рокiв перешкодила iх швидкiй реалiзацii, проте уже пiд час ризьких переговорiв Юзеф Пiлсудський розпочав лiквiдацiю дiючоi украiнськоi адмiнiстрацii ЗОУНР (Захiдна Область УНР).

Варшава квапилася з цими заходами, щоб поставити Європу перед доконаним фактом й домогтися мiжнародного схвалення на включення Схiдноi Галичини до складу Польськоi держави.

Нетривалий час Схiдна Галичина зберiгала адмiнiстративний статус, успадкований вiд Австро-Угорськоi iмперii. Так, пiсля витiснення Украiнськоi Галицькоi армii (УГА) за Збруч, Тимчасова правляча комiсiя у Львовi передала свою владу до рук призначеного польським урядом 7 березня 1919 року Генерального делегата уряду для колишньоi Галичини, якому визначалася, щоправда, у дещо менших обсягах, компетенцiя колишнього австрiйського намiсника краю.

Цю посаду обiйняв колишнiй мiнiстр з питань Галичини в австрiйському урядi Казiмеж Юноша Галецький (1862–1941). Цi функцii вiн виконував до квiтня 1921 року.