Листи до Феліції (1913)

Приклад з Твоеi тiткою Кларою сьогоднi дуже навiть доречний, авжеж, я такий або десь такий. Ось тiльки я таки не тiтка, щоб вiд мене подiбне терпiти. Сьогоднi з самого ранку, ще перш нiж встати, я по неспокiйному сну був у такiй печалi, що вiд туги хотiлося не стiльки навiть викинутися з вiкна (для такоi туги навiть це було б занадто життерадiсно), скiльки з нього вихлюпнути.

Зате тепер у мене Твiй лист, в зв’язку з чим, кохана, похапцем пропоную Тобi: нумо бiльше з жодного приводу одне на одного не ображатись, адже ми обое – люди безвiдповiдальнi.

Вiдстань мiж нами велика, подолання ii болiсне, iнколи й сил бракуе i в першу мить не вдаеться зiбратися. Додати сюди мою натуру, якоi вiдомi тiльки три стани: пiдбадьоритися, занепасти духом i тихо хирiти. Чергуванням цих трьох можливостей мое життя i вичерпуеться. Бiдна, гiдна захоплення кохана, яка наважуеться лiзти в таке болото. Оглядаючи тридцять рокiв свого життя, можу сказати тiльки: я належу Тобi цiлком.

Франц

22.01.1913

Моя бiдна кохана, якщо вже китайський вiршик[35 - Пор.

лист Кафки вiд 24 листопада 1912 р.] набув для нас такоi великоi ваги, спитаю Тебе ще про одну рiч. Чи звернула Ти увагу на те, що йдеться саме про подругу вченого, а не про його дружину, хоча цей вчений – напевно вже лiтня людина, тим часом як i те й iнше, вченiсть i вiк, здаеться, життю з подругою суперечать. Однак поет, який безоглядно прагнув до ситуацii абсолютно завершеноi, через цю недостовiрнiсть переступив. Може, тому й переступив, що недостовiрностi давав перевагу над неможливiстю? А навiть якщо це не так, то, може, вiн боявся, що подiбне протиставлення вченого i його дружини позбавить вiрш будь-якоi життерадiсностi i нiчого, крiм спiвчуття до дружини, у читача не викликатиме? Справи подруги, врештi-решт, не такi вже й поганi: цього разу лампа все-таки згасне, не так вже й довго вона мучилася, i веселощiв у неi, схоже, наразi подостатком. А що якби це була дружина, i дана нiч була б не однiею якоюсь випадковою нiччю, а типовим прикладом усiх ночей i тодi вже не тiльки ночей, але усього спiльного життя, життя, що все було б одним суцiльним боем за лампу? У якого читача вистачило б духу тут посмiхнутися? Подруга у вiршi не права, бо ж цього разу бере гору, i нiчого iншого, крiм як взяти гору цього разу, вона i не прагне; але що вона вродлива i хоче взяти гору лише цього разу, а з одного разу нiякого вченого переконати неможливо, то навiть найсуворiший читач iй це подаруе.