Листи до Феліції (1913)

Якщо Ти його пропустила, це буде просто жахливо! Список ваших нових рекламних пропозицiй, звичайно ж, прийшли! Обов’язково! На все, що Ти його особисто скомпонувала, я б iз жадiбнiстю накинувся. Невже цей список не подобаеться? Значить, доведеться нам з Тобою гарненько його вiдгамселити. Ось постривай, сьогоднi ввечерi (зараз вже не встигаю) я опишу Тобi чергове нововведення, яке розбуркае[37 - В оригiналi австрiйське «aufmischen» – вдихати нове життя.] нове життя в Твоему пiдприемствi.

Прощай, кохана, бiжу на обiд i вимагаю вiд Тебе того ж таки.

Франц

23.01.1913

Вже дуже пiзно, кохана, i все одно я вирушаю спати, до пуття цього не заслуговуючи. Та й спати я по-справжньому не буду, швидше за все бачитиму сни. Як, наприклад, учора, коли увi снi я бiг чи до мосту, чи до парапету набережноi, схопив там два телефонних слухових рiжка, якi чомусь валялися на перилах, притиснув iх до вух i вимагав нi бiльше нi менше, як почути новини про «Понтус», а з апарата замiсть вiдповiдi було чутно лише сумний спiв, потужний, але без слiв, i гуркiт моря.

І я начебто розумiю, що людським голосам через цю звукову завiсу не пробитися, але знай слухаю i не йду.

Роман уже днiв три посуваеться зовсiм мало, i навiть це мале пишеться зi здiбностями, якi надаються хiба що до колiння дров, утiм, такоi вправностi i на кiлочка дров не вистачить, щонайбiльше на картярство.

Що ж, я сам останнiм часом (це я не в докiр, а на втiху собi) за ноги витягав себе з письменництва, тепер треба знову впинатися в нього головою.

Кохана, Ти плачеш? Знаеш, що це означае? Це означае, що Ти через мене впадаеш у розпач? Це правда? Нi, люба, не треба. Ти вже навчена досвiдом i знаеш, що у мене все йде по колу. В одному i тому ж, незмiнно повертаному мiсцi я спотикаюся i скрикую. Не пiдскакуй до мене (Ти взагалi читаеш мое письмо? Хоча це трохи запiзнiле питання), не лякайся, я вже знову випростуюся – настiльки, наскiльки це взагалi менi до снаги.

Не плач, кохана! Я i так дiзнався б, що Ти плакала, навiть якби Ти менi не написала, адже я мордую Тебе, як iндiанець свого ворога, може, ще й вчорашнiм своiм листом мордував. Зглянься, кохана, зглянься! Може, в глибинi душi Ти думаеш, кохана, що я, з однiеi тiльки любовi до Тебе, мiг би приборкати своi примхи.