Листи до Феліції (1913)

Утiм, я стояв бiля входу в храм i згодом дiзнався, що дiвчина, з якою ходив Отто Брод i про яку нiчого не пригадую, окрiм того, що у неi була незвичайна неоковирна шапка, напхом напхана бiлими квiтами, i вона величалася, наче якась актриса. Шкода, що я не був на тому весiллi! Я, можливо, розмовляв з вашим братом, i, звичайно, навiть пiд час найнезначнiшоi розмови сталося б щось, про що я пам’ятаю сьогоднi, i це можна було б сприймати як передбачення того значення, яке Ти, невiдома сестра, отримала за мене. Знаки знай з’являються, все наповнене знаками, але ми iх помiчаемо лише тодi, коли на них натрапляемо.

Ви добре захищаете свою iжу (коли я вранцi вперше прочитав лист, менi здалося, що я усмак кусаю Твоi так гарно намащенi скибочки i з’iдаю iх, i, можливо, сьорбаю легкий чай з лимоном, яким я колись наквашувався), але Ти не уласкавлюеш мене, кохана. Якщо я дозволяю вам ковбаски, холоднi закуски тощо, через мою велику любов до вас i через те, що така перемiна не здаеться менi гарною, доброю чи корисною, то чаю я люблю пити багато, надто ж регулярно.

І Ти теж захищаеш його, як усi люди захищають отруту, до якоi звикли: Ти кажеш, що чай не такий уже мiцний, як Ти вiдповiла б своiй мамi, – коли, передаючи цього листа, вона називае наше листування Твоiм крахом, – що Ти легко його переносиш. Але чи не помиляешся Ти на чаi? (Про листування я не кажу, бо цю отруту, якщо вона мае бути такою, я маю влити в Тебе, тут я собi з цим не годен дати раду.) Пий його, можливо, трохи рiдше. Але, щоправда, потiм я чую, як Твоя мама запитуе: «Що це знов за новина?» – i бiльше не наважуеться радити. Гарноi недiлi! І трохи вiдпочинку!

Франц

Зараз я закiнчив листа, це вже досить пiзно, але я повинен iще дещо сказати. Перш за все звинувачення в тому, що Ти не довiрила менi покликати Твою сестру. Я з гордiстю почав читати згаданий фрагмент листа, i робився чимраз менше i менше, що далi я читав. У наступному листi я дiзнався, що надii у мене немае i що замовлення вже виконано. Як же Ти можеш мене стидати? Хiба Ти не знаеш, що думка про те, що Ти можеш щось зробити для себе, може надiлити мене дотепнiстю i що я забезпечив би вiдправлення швидко та iдеально? Втiха вiд того, що можна зробити Тобi послугу, вдесятеро перевищила б усi зусилля.

Звичайно, я дуже хотiв би побачити свiтлину маленькоi, але я також повинен знати, з ким я живу в медальйонi i що це за людинка, яка мае таке право на Твоi цiлунки.

Пошта знову пожартувала зi мною.