Листи до Феліції (1913)

Тим-то по вiдношенню до себе менi за цi роки багато в чому е собi дорiкнути, на ньому ж, натомiсть, мабуть, жодноi провини немае. Але про це менi треба буде детально написати Тобi iншим разом. Не сьогоднi, сьогоднi я не зможу зобразити це як слiд.

Франц

Тiльки що, о четвертiй пополуднi, принесли вiд Тебе листа експресом. Кохана, люба, не переймайся даремно! Я завжди вiдчуваю себе в десять разiв краще, нiж пишу про себе, так уже у мене перо повзе, та й годi! Якi такi жахи я там знову про себе склав; сама бачиш, який я прегарний письменник, хотiв свою дiвчинку заспокоiти, а сам тiльки бiльше ii розхвилював.

Бiда зi мною, навiть на поцiлунок я не заслуговую.

Франц

27.01.1913

Довго сидiв над листами Геббеля[41 - Мова про видання визначного нiмецького драматурга Кристiана Фридрiха Геббеля (1813–1863): Hebbels Briefe. Ausgew?hlt und biographisch verbunden von Kurt K?chler. Jena, 1908.], i ось вже пiзно. Це була людина, яка вмiла виносити страждання i висловлювати правду саме тому, що внутрiшньо почувалася цiлiсною й врiвноваженою.

Жодна риса в його зовнiшностi не розпливаеться, вiн не тремтить, але ж при цьому вiн з тридцяти рокiв жив мiж двома жiнками, на двi сiм’i, в обох сiм’ях ховав померлих. Щоб вiн не починав, щоразу кожну свою справу вiн мiг почати словами: «Якщо сумлiння чисте – перевiрка чину…». Наскiльки ж я далекий вiд таких людей! А якби я бодай раз вирiшив повiрити у цi муки сумлiння, менi довелося б все життя провести в розгляданнi докорiв цього серця. Ось я i вважаю за краще вiдвертатися, нi про якi перевiрки знати не хочу i, лише коли недобрi пiдозри щодо того, що вiдбуваеться за моею спиною, стають занадто великi, трохи зiщулююся.

Зрозумiло, через це я завжди на всiй причинi, в тому числi i в моiх вiдносинах з Максом. З любовi, слабкостi, малодушностi, а також з багатьох iнших, почасти нез’ясованих причин я не завжди був чесний до нього, в дрiбних речах часто-густо, але навiть i у великих не завжди. – Але менi неприемно писати про це, не можу, кохана, не сьогоднi, не сердься i постарайся зрозумiти.

Однак перейматися нашими обопiльними стосунками у Тебе немае нi найменших причин, бачила б Ти, як вчора ввечерi ми з ним смiялися, ми були вдвох в кафе, його дружба до мене незмiнна, та й моя до нього, хiба що центр ваги цiеi дружби лежить в менi одному, i я один знаю, коли вiн хитаеться, i стражданням, яке випаде менi одному, я почасти приглушаю провину, яка теж менi одному дiстаеться.