Листи до Феліції (1914–1917)

Ми (ще раз, задля впевненостi: Макс i я) з моеi вини бiльше не такi близькi, вiн не вiдчувае цього у своiй щиростi й присвятив менi свiй новий роман «Шлях Тихо Браге до Бога»[16 - «Шлях Тихо Браге до Бога» – роман Макса Брода, який уперше був опублiкований у щомiсячнику «Die Wei?en Bl?tter» (сiчень – червень 1915), а 1916 року з’явився друком у видавництвi Курта Вольфа. Роман мае присвяту: «Моему друговi Францу Кафцi».], одну зi своiх найособистiших книг, болючу, вистраждану iсторiю.

Але й моя вина не е, власне, виною або е нею лише незначною мiрою. Я незрозумiлий Максу, i там, де я йому незрозумiлий, вiн помиляеться. Останнiм часом я попри всю зовнiшню балакучiсть (цю ваду Ти ще не знаеш, i в Тебе самоi ii немае, i за це я кохаю Тебе теж) стаю все замкнутiшим, усе вiдлюдькуватiшим попри внутрiшню потребу говорити, i навiть попри бажання спiлкування з боку iнших; це, власне, не страх перед людьми, а незатишнiсть поблизу них, нездатнiсть налагодити повноцiннi безперервнi стосунки, я так рiдко можу дивитися на iнших зi сторони (чи розумiеш Ти це?); я наважуся стверджувати, що рiдко хто так здатний, як я, мовчки в напiвблизькостi, не маючи потреби (остання коротка пауза – прийшли два дядьки[17 - Два дядьки – Зiгфрiд Левi, сiльський лiкар у Трiшi (Тршештi), Моравiя.

Рудольф Левi – бухгалтер у Празi.], один з мiста Трiш в Моравii, iнший – з Праги, дивакуватий, я мушу закiнчувати листа i, аби Ти не налякалася через почате речення – непотрiбний страх, повiр менi, ми ж довiряемо одне одному, хiба нi? – отже, аби Ти не налякалася, я ще завершу речення) розумiти людей так глибоко, що це мене самого лякае. Це я можу, але це вмiння, якщо я не пишу, е для мене, справдi, майже небезпекою. Тiльки не iснуе для мене жодноi небезпеки, оскiльки в мене е Ти, i для Тебе, кохана, теж не повинно бути жодноi.

    Франц

Нiяких головних болей, жодних! Вiдпишися вiд лiкарки! Приiжджай якнайскорше! Збирай речi!

21 квiтня 1914 року, Прага

До Фелiцii Бауер

Це безглуздя, це хвороба, Ф., якщо немае вiд Тебе листа чи хоча б вiстки, то я не можу нiчого робити, i навiть подати оголошення в газету. Не те щоб я так хвилювався, як ранiше, ми пов’язанi одне з одним (так голосно каже B. T.