Листи до Мілени. Лист батькові

)] Хiба Ви не бачите, як у цьому «jste» кулак замахуеться, […одне слово нечiтке…] збираючи мускульну силу? А потiм у «zid» завдае радiсного, безпомилкового, спрямованого вперед удару? Так нерiдко чеська мова опосередковано впливае на нiмецьке вухо. Наприклад, Ви якось запитали, як це я примудряюся узалежнити свое перебування тут вiд письма, i негайно ж самi вiдповiли: «nechаpu».[20 - «Не розумiю» (чес.).] [Дивне слово в чеськiй, а понад те у Вашiй мовi, таке суворе, байдуже, холодне, економне, а головне – схоже на Лускунчик, тричi на цьому словi щелепи клацають, точнiше сказати: перший склад намагаеться схопити горiх, другий склад вiдкривае рот ширше, тепер горiх цiлком туди входить, i, нарештi, третiй розколюе шкаралупу, чуете зуби? Особливо це рiшуче стуляння губ у кiнцi заказуе iншому будь-яке, протилежне пояснення, що часом дуже навiть непогано, наприклад, коли iнший такий балакучий, як я зараз.

На що базiка знову-таки, виправдовуючись, каже: «Язик як на коворотi гуляе тiльки тодi, коли трiшки радiеш». ]

До речi, листа вiд Вас нинi не було. А що я, власне, хотiв насамкiнець сказати, досi так i не сказав. Іншим разом. Менi дуже, дуже хочеться почути завтра що-небудь вiд Вас, адже останнi слова, якi я почув вiд Вас, перш нiж зачинилися дверi – усi зачинюванi дверi огиднi, – були жахливi.

Ваш Ф.

Цiлком можливо, що три склади означають також три рухи апостола на годиннику Праги.[21 - Мова про знанi куранти на Старомiськiй площi, встановленi 1410 року. У XVII столiттi до оздоби Празьких курантiв додали рухомi фiгурки.

Фiгурки апостолiв додано в ходi капiтального ремонту 1865–1866 рокiв.]

Прибуття, Поява, Сердите зникнення.

(Меран, 31 травня 1920 р.)

Понедiлок

Отже, обiцяне вчора пояснення.

Я не хочу (Мiлено, допоможiть менi! Постарайтеся зрозумiти бiльше, нiж я говорю!), не хочу (але не подумайте тут, що я заiкаюся), не хочу приiздити до Вiдня, бо мiй слабкий дух не витримав би такоi напруги. Я хворий духом, а захворювання легень – лише наслiдок того, що духовна хвороба вийшла з берегiв.

Я хворий так ось уже рокiв чотири-п’ять, з часу моiх двох заручин. (Усе нiяк не мiг пояснити собi безтурботно веселий тон Вашого останнього листа, тiльки потiм зрозумiв: я постiйно забуваю, що Ви ще такi молодi, Вам, напевно, i двадцяти п’яти ще немае, а може, лише двадцять три.

Менi тридцять сiм, майже тридцять вiсiм, я майже на цiле юне поколiння старший за Вас, майже сивий вiд старечих ночей i мiгренi.