Щоденники 1910–1912 рр.

А в шухлядi вище…

Убого, убого, i все ж непогано сказано. Вже пiвнiч, та, позаяк я добре виспався, це може бути вибаченням лише постiльки, поскiльки вдень я взагалi не написав би нiчого. Увiмкнена електрична лампочка, тиша в квартирi, темрява за вiкном, останнi хвилини перед тим, як заснути, – все це дае менi право писати, хай це буде навiть щось найубогiше. І цим правом я поспiшаю скористатися. Отакий я.

26 грудня. Два з половиною днi – щоправда, не повнiстю – я пробув сам, i тепер я вже коли й не перетворений, то принаймнi на шляху до цього.

Самотнiсть мае надi мною владу, на яку можна покластися. Мое нутро розслаблюеться (поки що тiльки поверхово) i ладне розкрити свою глибiнь. Усерединi в мене починае лаштуватися сякий-такий лад, i саме це менi потрiбно понад усе, бо коли хисту небагато, нема нiчого гiршого, нiж безлад.

27 грудня. Я не маю бiльше сили написати жодного речення. Та якби ж то йшлося про слова, якби ж то досить було, дописавши одне слово, спокiйно вiдвернутися, не маючи сумнiву, що це слово ти цiлком наповнив собою.

Пополуднi я трохи поспав, а коли прокинувся, то лежав на канапi, пригадував деякi любовнi пригоди часiв юностi, розчаровано затримався на однiй нагодi, якою не скористався (я лежав тодi трохи застуджений у лiжку, а моя гувернантка читала менi «Крейцерову сонату», тiшачись нищечком моiм збудженням), уявив свою вегетарiанську вечерю, лишився задоволений своiм травленням i засумнiвався, чи вистачить свiтла моiх очей на все мое життя.

28 грудня. Коли я кiлька годин поводжуся по-людському, як оце сьогоднi з Максом, а потiм у Баума, то перед сном мене вже розпирае пиха.

1911

3 сiчня. – Послухай, – мовив я й легенько штовхнув його колiном.

– Я хочу попрощатися. – Я заговорив так раптово, що з рота в мене бризнуло трохи слини – погана прикмета,

– Але ж довго ти думав про це, – сказав вiн, вiдступив вiд стiни й потягся.

– Нi, я про це зовсiм не думав.

– А про що ж ти розмiрковував?

– Я вирiшив iще трохи, востанне пiдготуватися до зустрiчi з товариством. Силкуйся скiльки завгодно, однаково ти цього не зрозумiеш. Я, звичайнiсiнький чоловiк iз провiнцii, якого щомитi можна сплутати з одним iз тих, якi сотнями стоять на станцiях i чекають своiх поiздiв…

4 сiчня. «Вiра i батькiвщина» Шенгера.

У вiдвiдувачiв галереi пiдi мною мокрi пальцi, якими вони втирають очi.

6 сiчня.