Щоденники 1910–1912 рр.

19 лютого. Особливiсть мого натхнення, з яким я, найщасливiший i найнещаснiший, тепер, о другiй ночi, лягаю спати (може, воно, якщо тiльки мене не доконае думка про це, залишиться, адже воно вище, нiж будь-коли досi), полягае в тому, що я вмiю все, а не тiльки виконувати якусь одну роботу. Якщо я, не довго думаючи, напишу якесь речення, скажiмо: «Вiн визирнув з вiкна», – то воно вже досконале.

– Ти ще довго тут стоятимеш? – запитав я. Я заговорив так раптово, що з рота в мене бризнуло трохи слини – погана прикмета.

– Це тобi заважае? Якщо це тобi заважае чи не дае пiдiйматися вгору, то я вiдразу пiду, хоч загалом побув би тут залюбки ще, бо дуже стомився.

Та зрештою i вiн мав пiдстави вiдчувати задоволення й вiдчувати його тим глибше, чим краще я його пiзнавав. Адже вiн вочевидь пiзнавав мене чимдалi краще i мiг, без сумнiву, заткнути мене за пояс з усiм моiм досвiдом. Бо як же було пояснити те, що я ще стояв на вулицi, так наче передi мною був не будинок, а вогонь.

Якщо тебе запросили в товариство, ти все ж таки просто переступаеш порiг будинку, пiдiймаешся сходами нагору й такий заклопотаний думками, що майже цього не помiчаеш. Тiльки так ти чиниш справедливо щодо себе й щодо товариства.

20 лютого. Мелла Марс у кабаре «Люцерна». Дотепна трагедiйна актриса, що виступае до певноi мiри не на тiй сценi так, як трагедiйнi актриси часом поводяться за сценою. Коли вона грае роль, обличчя в неi стомлене, принаймнi якесь безвиразне й старече – в усiх серйозних акторiв це немовби природна розминка.

Розмовляе вона дуже рiзко, так само й рухаеться, починаючи iз зiгнутого великого пальця на руцi, який замiсть кiсток складаеться нiби з твердих сухожилок. Особливу здатнiсть ii носа до перевтiлення пiдкреслюе перемiнне свiтло й заглиблення м’язiв, що грають навколо нього. Хоч усi ii рухи й слова блискавичнi, увагу вона загострюе м’яко.

Довкола невеликих мiстечок також е невеликi околицi для тих, хто любить прогулятися.

Молодi, охайнi, гарно вбранi юнаки поруч зi мною в галереi нагадують менi про мою юнiсть i через це справляють на мене непривабливе враження.

Листи молодого Кляйста, двадцятидворiчного. Вiдмовився од вiйськовоi кар’ери. Вдома питають: то задля якоi ж хлiбноi професii? Бо тiльки про таку й могла бути мова. Ти можеш вибирати мiж юриспруденцiею i камералiстикою.