Щоденники 1910–1912 рр.

Та й вiдомостi будуть чiткiшi. Бо менi потрiбнi вiдомостi чiткi, закарбуй це собi на носi. До речi, якщо, може, ти шукаеш комiрця й краватку, то вони он там, на крiслi.

– Дякую, – мовив iнженер i заходився прилаштовувати комiрця й краватку. – Сподiваюся, на тебе можна покластись.

26 березня. Теософськi доповiдi д-ра Рудольфа Штайнера з Берлiна. Риторичний прийом: детально викладае закиди противникiв, слухач вражений мiцною позицiею цих противникiв, слухач стурбований, цiлком заглиблюеться в цi закиди, так нiби, крiм них, бiльш нiчого нема, тепер слухач вважае, що заперечувати взагалi неможливо, i бiльш нiж задоволений навiть поверховим описом можливостi захисту.

Такий риторичний ефект вiдповiдае, до речi, приписам благоговiйного настрою. – Довго розглядати випростану перед собою долоню. – Остаточну крапку не ставити. Загалом кожна вимовлена фраза починаеться з великоi лiтери, далi, в мiру того як ii продовжують, вона, наскiльки змога, нахиляеться до слухачiв i повертаеться з остаточною крапкою до оратора. Та коли остаточну крапку випускають, фразу вже нiщо не стримуе, i вона вiдверто дихае слухачевi просто в обличчя.

Перед тим – доповiдь Лооса й Крауса.

Щойно в якiйсь захiдноевропейськiй повiстi хтось зробить спробу охопити бодай окремi групи евреiв, ми вже майже за звичкою пiд чи над зображенням вiдразу шукаемо й знаходимо також i вирiшення еврейського питання. Одначе в «Єврейках» такого вирiшення не показано, там нема навiть натяку на нього, бо саме тi персонажi, якi дбають про такi питання, стоять у повiстi далеко вiд центру, там, де подii розгортаються вже швидше, i, хоч ми ще й маемо змогу за ними досить пильно стежити, однак уже позбавленi нагоди спокiйно довiдатися щось про iхнi прагнення.

Не довго розмiрковуючи, ми вбачаемо в цьому ваду повiстi й вiдчуваемо за собою право на такий висновок тим бiльше, що тепер, коли iснуе сiонiзм, можливостi вирiшення еврейськоi проблеми розроблено так чiтко, що зрештою письменниковi досить лише ступити кiлька крокiв, щоб знайти придатне для його твору рiшення.

Проте цей недолiк випливае з iще одного. В «Єврейках» нема нееврейських глядачiв, шанованих антагонiстiв, якi в iнших повiстях виманюють на сцену еврейське, i воно постае перед ними, викликаючи подив, сумнiв, заздрощi, страх, i нарештi, нарештi знаходить самовпевненiсть, принаймнi лише в порiвняннi з ними може звестися на повен зрiст. Ми вимагаемо саме цього, iншого розчинення еврейських мас ми не визнаемо.