Щоденники 1910–1912 рр.

Вбираеться сяк-так, але неодмiнно з якоюсь дорогою дрiбничкою, наприклад краваткою.

Історii про один мюнхенський пансiон для митцiв, де жили художники й ветеринари (iхня школа була поблизу) i де розважалися так розпусно, що вiкна в будинку навпроти, звiдки все було добре видно, здавали в оренду. Щоб потiшити таких глядачiв, котрийсь iз мешканцiв пансiону часом вискакував на пiдвiконня й у мавпячiй позi висьорбував ложкою тарiлку супу.

Один чоловiк, що пiдробляе старожитностi, а ефекту давностi домагаеться тим, що прострiлюе iх iз дробовика, про один стiл сказав: тепер треба ще тричi випити на ньому каву, i його можна буде вiдсилати до Інсбрукського музею.

Сам Кубiн: дуже вольове обличчя, хоч i рухаеться трохи одноманiтно, з однаковим напруженням м’язiв вiн описуе найрiзноманiтнiшi речi. Вигляд мае на рiзний вiк, зрiст i повнота – залежно вiд того, сидить вiн чи пiдводиться, в самому костюмi чи й у пальтi.

27 вересня. Вчора на Венцельсплацi побачив двох дiвчат, надто довго затримав погляд на однiй iз них, тодi як саме друга, вбрана у по-домашньому м’яке, коричневе, спереду трохи вiдкрите широке пальто в зборки, мала, як з’ясувалося надто пiзно, нiжну шию i нiжний нiс, а коси в неi були гарнi на вже забутий лад.

 – Старий чоловiк в обвислих штанях на Бельведерi. Вiн свистить; коли я дивлюся на нього, вiн кидае свистiти; вiдводжу погляд – знов починае; нарештi свистить уже й тодi, коли я не вiдводжу погляду. – Великий гарний гудзик, гарно пришитий знизу на закарвашi дiвочоi сукнi. Сукня лежить також гарно, фалди погойдуються поверх американських чобiт. Як рiдко менi вдаеться щось гарне, а ось цьому непомiтному гудзику i його неосвiченiй кравчинi вдалося. – Екскурсоводка дорогою до Бельведера, жвавi очi, незалежно вiд того, про що саме вона розповiдае, задоволено простежують ii iсторiю до самого кiнця. – Рвучкi пiвоберти шиi мiцноi дiвчини.

29 вересня. Щоденники Гете. Людина, яка не пише щоденника, неправильно сприймае чужий щоденник. Коли така людина, скажiмо, читае в щоденнику Гете: «11.

1.1797. Цiлий день удома давав рiзноманiтнi розпорядження», то iй здаеться, що сама вона ще зроду не робила за день так мало.

Подорожнi спостереження Гете не такi, як нинiшнi, бо iх провадили з поштовоi карети й розвивалися вони простiше, адже мiсцевiсть змiнювалася повiльнiше i спостерiгати ii було багато легше навiть людинi, котра тiеi мiсцевостi не знала. Це були спокiйнi, просто-таки ландшафтнi роздуми.