Щоденники 1910–1923 рр.

Кинутi в цей порожнiй день, вони мали б огидний вiдголосок.

24 грудня. Щойно я пильнiше придивився до свого письмового столу й збагнув, що за ним нiчого путнього не зробиш. На ньому лежить безлiч усiляких речей, створюючи безлад без будь-якоi розмiреностi й бодай якоiсь сумiсностi безладно розкиданих речей, яка звичайно й дае змогу терпiти будь-який безлад. Хай там який безлад виявиться на зеленому сукнi, вiн може бути й у партерi старих театрiв. Та коли iз стоячих мiсць… (Наступний запис другого дня.)

25 грудня.

…з висунутоi шухляди пiд приставкою до столу виповзають у виглядi зовнiшнiх сходiв пiдшивки давнiх газет, каталоги, листiвки з краевидами, листи – всi почасти просто розiрванi, почасти розпечатанi, – i це непристойне видовище псуе все. Окремi досить великi речi в партерi виступають щонайактивнiше, так нiби в театрi дозволено, щоб у глядацькiй залi торговець давав лад своiм конторським книгам, стельмах цюкав сокирою, офiцер розмахував шаблею, священник звертався до сердець, вчений – до розуму, полiтик – до громадянського почуття, щоб закоханi не стримували себе, i т. iн. Це тiльки на моему письмовому столi дзеркало стоiть так, що хоч зараз сiдай голитися, одежна щiтка лежить щетиною вниз, гаманець вiдкритий – на той випадок, якщо я схочу за щось заплатити, з низки ключiв один стирчить – хоч бери й стромляй його в замок, а краватка ще трохи обвивае скинутий комiрець. Вище наступна висунута шухляда приставки, затиснена з бокiв двома невеличкими замкненими шухлядками, являе собою не що iнше, як таку собi комiрчину, немовби низенький балкон глядацькоi зали, по сутi, найвиднiше мiсце в театрi, зарезервоване для найвульгарнiших людей, для старих гульвiс, в яких внутрiшнiй бруд помалу проступае назовнi, для неотесаних парубкiв, що позвiшували ноги з балконних поручнiв. Сiм’i, в яких так багато дiтей, що на них лише кидають короткий погляд, не в змозi всiх iх перерахувати, розводять тут бруд убогих дитячих кiмнат (уже в самiсiнький партер затiкае), в темному заднику сидять невилiковнi хворi – на щастя, iх видно тiльки тодi, коли туди присвiчують, i т. iн. У цiй шухлядi лежать старi папери, якi я вже давно б повикидав, якби мав кошика на смiття, олiвцi з обламаними оливами, порожня сiрникова коробка, прес-пап’е з Карлсбада, лiнiйка з таким нерiвним краем, який зашкодив би навiть сiльському путiвцю, численнi запонки, тупi леза до бритви (для них нема мiсця на цiлому свiтi), затискачi до краваток i ще одне важке залiзне прес-пап’е.