Щоденники 1910–1923 рр.

Щоденники 1910–1923 рр.

Franz Kafka

Самотнiсть i вiдчуженiсть, якi Франц Кафка вiдчував у своему життi, можливо, й змусили його писати щоденник. Вiн розпочав його 1910 року i вiв – iнодi з тривалими перервами – до 1923-го. Це довга розповiдь про себе, про власнi переживання; про ненависну, стомливу службу, яка дае засоби до iснування й водночас виснажуе його; про початок Першоi свiтовоi вiйни i про загальну мобiлiзацiю; роздуми про лiтературу, в яких письменник подеколи виступае рецензентом власних творiв.

Також у щоденнику Кафка занотовуе своi лiтературнi задуми й початки оповiдань, що спадають йому на думку; спостереження, в яких чiтко проступае туга з приводу поразок Австрii i прозирае чорна безодня вiдчаю дуже самотньоi людини.

Франц Кафка

Щоденники 1910–1923 рр

© Л. В. Логвиненко (правонаступниця О. Логвиненка), переклад украiнською, 2000

* * *

1910

Коли потяг проiздить мимо, глядачi завмирають.

«Щоразу, коли вiн про щось мене питае».

Оце «ае», вiдiрване вiд фрази, полетiло геть, немов м’яч на лузi.

Вiн такий серйозний, що це мене вбивае. Голова в комiрцi, чуб на черепi викладено нерухомо, м’язи внизу на щоках напружились на своiх мiсцях…

Чи лiс i досi там-таки? Лiс був iще майже там-таки. Та щойно мiй погляд ковзнув крокiв на десять далi, я забув про нього, бо мене знову втягли в нудну розмову.

У темному лiсi, на розм’яклiй землi, я тримався дороги, лише не спускаючи з очей бiлизни його комiрця.

Увi снi я просив танцiвницю Едуардову, щоб вона все ж таки ще раз затанцювала чардаш. Широка смужка тiнi чи свiтла пролягала через усе ii обличчя вiд нижнього краю чола до середини пiдборiддя. Цiеi митi прийшов якийсь чоловiк з огидними манерами несвiдомого iнтригана й сказав iй, що потяг зараз рушить. З того, як вона вислухала це повiдомлення, я з жахом збагнув, що вона вже не танцюватиме. «Я лиха, погана жiнка, чи не так?» – промовила вона.

«О нi, – вiдказав я, – зовсiм нi». – А тодi вiдвернувся й пiшов куди очi бачили. А перед тим спитав ii про цiлий букет квiток, що стримiли в неi за поясом. «Вони вiд усiх володарiв Європи», – вiдповiла вона. Я замислився, який сенс у тому, що цi живi квiтки за поясом подарували танцiвницi Едуардовiй усi володарi Європи.

Танцiвниця Едуардова, закохана в музику, скрiзь, навiть у трамваi, iздить у супроводi двох скрипалiв i часто просить iх заграти.