Щоденники 1913–1923 рр.

До того ж я безглуздо порожнiй. Я справдi мов та заблукана серед ночi в горах вiвця або вiвця, що бiжить услiд за тiею вiвцею. Бути таким заблуканим i навiть не мати сили це оплакати.

Я зумисне завертаю у вулицi, де е повii. Коли я проходжу повз них, мене збуджуе ця далека, а все ж реальна можливiсть пiти з однiею з них. Це непристойно? Але я не знаю нiчого кращого, й такий вчинок видаеться менi, по сутi, невинним i майже не вимагае вiд мене каяття. Та я хочу тiльки товстих, лiтнiх, у поношених сукнях, якi, однак, завдяки всiляким накидкам мають досить пишний вигляд.

Одна жiнка мене вже, мабуть, знае. Я зустрiв ii сьогоднi пополуднi, вона ще не була вбрана професiйно, коси ще гладенько зачесанi, без капелюшка, в простiй повсякденнiй блузi, як у кухарки, i несла вона якийсь згорток – певно, бiлизну до пралi. Нiхто, крiм мене, не побачив би в нiй нiчого спокусливого. Ми мимохiдь глянули одне на одного. Тепер, увечерi – тим часом стало прохолодно, – я вздрiв ii в облиплому жовтувато-бурому пальтi на протилежному боцi вузенькоi вулички, що вiдгалужуеться вiд Цельтнергасе, де вона очiкуе клiентiв. Я двiчi озирнувся, вона перехопила мiй погляд, але я просто-таки вiд неi втiк.

Невпевненiсть породжують, безперечно, думки про Ф.

20 листопада. Був у кiно. Плакав. «Лолотте». Добрий пастор. Маленький велосипед. Замирення батька й матерi. Безкiнечна розмова. Перед цим – сумний фiльм «Лихо у доцi», потiм – веселий «Нарештi сам». Я геть спустошений i нiчого не вiдчуваю, у трамваi, що проiздить мимо, живого глузду бiльше.

21 листопада. Сон: французьке мiнiстерство, за столом сидять четверо. Йде нарада. Пригадую чоловiка, що сидiв праворуч, iз подовжнього боку столу, – плаский профiль, жовтувата шкiра, зовсiм рiвний нiс, що далеко виступав з обличчя (саме через його пласкуватiсть), i олiйно-чорнi, цупкi вуса, якi закривали рота.

Сумне спостереження, в основi якого лежить, безперечно, знову ж таки конструкцiя, що ii нижнiй кiнець завис десь у порожнечi: коли я взяв iз письмового столу чорнильницю, щоб вiднести ii до загальноi кiмнати, то вiдчув у собi якусь твердiсть, як ото бувае, наприклад, коли в туманi з’являеться i враз зникае рiг великоi будiвлi.

Я вже не вiдчував себе втраченим, залежним вiд людей, навiть вiд Ф., у менi зачаiлось якесь чекання. Що, коли я втечу вiд усього цього, як, скажiмо, хтось раптом утiкае в поле?

Це пророкування, це рiвняння на приклади, цей недвозначний страх просто смiшний.