Щоденники 1913–1923 рр.

Мати саме пiдвелася й опустила ополоника в пузату супницю, щоб понасипати в тарiлки, i раптом весь стiл здибився, скатерка затрiпотiла, руки позлiтали зi столу, i суп разом iз галушками на салi вилився батьковi на колiна.

Щойно я просто-таки нагримав на матiр за те, що вона позичила «Лиху невиннiсть» Еллi[4 - Старша сестра Кафки. «Лиха невиннiсть» – роман Оскара Баума.], якiй я ще вчора хотiв запропонувати книжку сам. «Не чiпай моiх книжок! Адже в мене бiльш нiчого немае!» І всi оцi слова – зi справжньою люттю.

Смерть батька Тюргайм: «Невдовзi пiсля цього прийшли лiкарi й сказали, що пульс дуже слабкий i що йому лишилося жити лише кiлька годин. Господи, та це ж вони говорять про мого батька, всього кiлька годин – i вiн помре».

28 сiчня. Доповiдь про чудеса Лурда. Лiберальний лiкар, енергiйний, мiцнi щелепи, шкiрить зуби, дуже любить гратися словами. «Настав час, щоб нiмецька грунтовнiсть i чеснiсть оголосила вiйну чужоземному шарлатанству». Хлопчик-рознощик «Посланця Лурда»: «Superbe guеrison de се soir.

Guеrison affirmеe!» – Дискусiя: «Я простий поштар, тiльки й того». – «H?tel de l’univers». Коли виходив, безмежна туга на думку про Ф. Розмiрковуючи, помалу заспокоiвся.

Вiдiслав Бл. листа й Вайсову «Каторгу».

Уже досить давненько ворожка на картах сказала сестрi А., що ii старший брат заручений i наречена зраджуе його. Вiн розгнiвано вiдкинув тодi такi баечки. Я: «Чому тiльки тодi? Адже це й тепер така сама брехня, як i тодi. Вона ж бо тебе не зраджувала».

Вiн: «Правда ж, вона цього не робила?»

2 лютого. А. Курвалькуватий лист подруги до нареченоi: «Якщо ми братимемо все так близько до серця, як тодi, коли ходили пiд враженням вiд сповiдальних проповiдей…» «Чому в Празi ти так стримувалася, краще попустити собi вiжки в малому, нiж у великому». Вiдповiдно до своiх переконань я витлумачую листа на користь нареченоi, зi схвальними думками.

Учора А. був у Шлюкенау. Сидить цiлiсiнький день з нею в кiмнатi, тримаючи в руцi згорток з усiма листами (единий його багаж), i все випитуе ii й випитуе.

Нiчого нового не довiдуеться, за годину до вiд’iзду питае: «А свiтло, коли цiлувалися, не горiло?» – й чуе невтiшну новину: коли цiлувалися (вдруге), В. погасив свiтло. В. щось креслив по один бiк столу, Л. сидiла по другий бiк (у кiмнатi В. об одинадцятiй вечора) й читала вголос «Асмуса Семпера». Тут В. пiдводиться, пiдходить до скриньки щось узяти (Л. гадае – циркуля, А.