Щоденники 1913–1923 рр.

Цi щоразу тi самi розповiдi вже стом- люють дружину, до того ж чоловiк показуе щоразу в iн- ший бiк.

4 травня. В уявi раз у раз постае широкий рiзницький нiж, який блискавично, з механiчною ритмiчнiстю встромляеться в мене збоку, вiдтинаючи тонесенькi поперечнi смужки, i це вiдбуваеться так швидко, що смужки вiдлiтають убiк, згортаючись майже в трубочки.

Якось рано-вранцi, коли вулицi, куди не глянь, були ще безлюднi, один чоловiк, босий i лише в самiй нiчнiй сорочцi та штанях, розчахнув ворота великого найманого будинку на головнiй вулицi.

Вiн мiцно тримався за обидвi стулки ворiт i глибоко дихав. «От лихо, от кляте лихо», – промовив вiн i, на позiр спокiйно, подивився спершу вздовж вулицi, а тодi поверх поодиноких будинкiв.

Отже, й тут вiдчай. Нiде нема пристанища.

24 травня. Прогулянка з Пiком.

Сповнений пихи, позаяк «Кочегар», на мiй погляд, вдався таки непогано. Увечерi читав його батьковi й матерi; коли читаю батьковi, який слухае вкрай неохоче, кращого критика, нiж я сам, годi й знайти.

Багато мiлких мiсць перед вочевидь неприступними глибинами.

5 червня. Внутрiшнi переваги, якi дiстаються пересiчним лiтературним роботам завдяки тiй обставинi, що iхнi автори ще живi й стоять за ними. Справжнiй сенс застарiння.

Льови, оповiдання про перехiд кордону.

21 червня. Страх, що обступае мене з усiх бокiв. Огляд у лiкаря, як вiн постае просто передi мною, всерединi в мене все порожнiе, i вiн, зневажений i неспростовний, виголошуе в менi своi пустi промови.

Жахливий свiт, що живе в моiй головi. Але як звiльнити самого себе i як звiльнити його, не розпанахавши? Та краще тисячу разiв його розпанахати, нiж тримати в собi чи поховати. На те ж я й тут, це менi цiлком очевидно.

Одного прохолодного весняного ранку, годинi о п’ятiй, високий чоловiк у довгому, до самих п’ят пальтi заходився гупати кулаком у дверi невеличкоi хатини, що стояла посеред голоi горбистоi мiсцевостi. Пiсля кожного удару вiн прислухався; в хатинi було тихо.

1 липня. Потяг до нестямноi самотностi. Бути сам на сам лише з собою. Може, так буде зi мною в Рiвi.

Три днi тому з Вайсом, автором «Каторги». Лiкар-еврей, еврей того типу, який стоiть найближче до захiдноевропейських евреiв, i тому вiдразу почуваеш себе близьким йому. Величезна перевага християн полягае в тому, що iх, коли вони спiлкуються мiж собою, постiйно переймае й зiгрiвае однакове почуття близькостi, наприклад, чех-християнин серед чехiв-християн.