Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 1. 1839–1857

И мне хотя немного отраднее стало, когда я выисповедался перед вами! Кланяюсь Глафире Ивановне и всему дому вашему.

Пишите ко мне в г. Оренбург на имя его благородия Карла Ивановича Герна в генеральный штаб, не надписывая моей фамилии – он узнает по штемпелю.

Прощайте, Варвара Николаевна; не забывайте бедного и искреннего к вам

Т. Шевченка.

128. Т. Г. Шевченка до О. М. Бодянського

3 сiчня 1850. Оренбург

Оренбург. Генваря 3. 1850.

Поздоровляю тебе з цим Новим роком, друже мiй единий! Нехай з тобою дiеться те, чого ти у Бога благаеш, – давно, давно ми не бачились, та не знаю, чи й побачимося швидко, а може, вже й нiколи – крий Мати Господня! а думаю, що так, бо мене дуже далеко запровтор[ил]а моя погана доля та добрii люде! Я оце вже третiй рiк як пропадаю в неволi – в цiм Богом забутiм краi! тяжко менi, друже! дуже тяжко! та що маю робить? Перейшов я пiшки двiчi всю киргизькую степ аж до Аральського моря – плавав по йому два лiта, Господи, яке погане! аж бридко згадувать! не те що розказувать добрим людям.

Ось бач, як зо мною дiялось. Поiхав я тойдi в Киiв iз Петербурга, тойдi, як ми з тобою в Москвi бачились, i думав уже в Киевi ожениться та й жить на свiтi, як добрi люде живуть, – уже було й подружiе найшлось. Та Господь не благословив моеi доброi долi! – не дав менi докончить вiку короткого на нашiй любiй Украiнi. Тяжко! аж сльози капають, як згадаю, так тяжко! Мене з Киева загнали аж сюди, i за що? За вiршi! i заказали писать iх, а що найгiрше… рисовать! І отепер бачиш, як я отут пропадаю, живу в казармах меж солдатами – нi з ким слово промовить, i нема чого прочитать – нудьга! нудьга така, що вона мене незабаром вжене в домовину! Не знаю, чи карався ще хто на сiм свiтi так, як я тепер караюсь? І не знаю за що.

Оцей, що привезе тобi лист мiй, наш земляк – Левицький, привiтай його, друже мiй добрий! добра, щира душа! вiн менi в великiй став пригодi на чужинi! – дай йому мою «Тризну» i «Гамалiя», коли вона ще жива, а менi, коли буде твоя ласка, пришли Кониського, добрее зробиш дiло, нехай я хоч читатиму про нашу безталанную Украiну, бо я вже ii нiколи не побачу! Так щось серце вiщуе! Пришли i напиши, коли буде ласка, по адресу: в Оренбург Карлу Івановичу Герну – в генеральний штаб, – а мене на адресi не упоминай, цур йому, вiн знатиме по штемпелю. Оставайся здоров, друже мiй единий! нехай тобi Бог посилае, чого ти в його просиш. Згадуй iнколи

безталанного Т. Шевченка.