Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 1. 1839–1857

Особливо якщо збагатити, оживити текст докладним коментарем – бiографiчним, iсторичним, текстологiчним. Недаремно Єфремов говорив про «дрiбну мозаiчну роботу», коли з окремих клаптiв маемо «реконструювати цiлий образ»[9 - Єфремов С. Шевченко в своему листуваннi // Шевченко Т. Г. Повне зiбрання творiв. Т. 3. Листування / Текст, комент., ред., вступ. сл. С. Єфремова; комент. М. Новицького, В. Мiяковського, П. Филиповичa та iн.; Всеукр. акад. наук; Комiсiя для видавання пам’яток новiт. укр. письменства. – К.: Держвидав Украiни, 1929.

 – С. XXVIII.], i слушно пiдкреслював ту невимушену природнiсть, з якою Шевченко «несе свою генiальнiсть i осявае нею людей» – своiх адресатiв. Перед нами постають тi, котрих поет любив, – Я. Кухаренко, О. Бодянський, М. Щепкiн, А. Козачковський, В. Репнiна, С. Аксаков, А. Лизогуб, С. Гулак-Артемовський, Бр. Залеський, М. Лазаревський, В. Шевченко…

Листи дають змогу осягнути всеохопнiсть, органiчнiсть духовного зв’язку поета з вiтчизною. За кожним помислом – Украiна як його друге я: головне джерело творчостi, пам’ять вiкiв, святиня.

Ось зворушливi першi листи з Петербурга в Украiну до брата Микити – неповторна автентична iнтонацiя, духовна невiддiльнiсть од рiдного краю. Шевченко просить Г. Квiтку-Основ’яненка (лист вiд 19 лютого 1841 р.) прислати «дiвочу сорочку», бо мае намалювати «нашу чорнобриву дiвчину». Дiлиться з Я. Кухаренком (31 сiчня 1843 р.) своiм задумом намалювати А. Головатого коло Зимового палацу – «позаду Нева, а за Невою крепость, де конав Павло Полуботок». У листах до О. Бодянського, М. Цертелева й iн. оживають намiри i справи, пов’язанi iз задумом серii «Живописная Украина». Шевченко зiзнаеться П. Кулiшевi: «З „Чорноi ради” тепер не нарисую тобi нiчого: нема моделi, нема нiчого перед очима нашого украiнського, а брехать на старiсть не хочеться» (4 сiчня 1858 р.). Бажае М. Максимовичу (4 сiчня 1858 р.) довголiття i здоров’я «на славу нашоi преславноi Украiни». В усьому вiдчутний патрiотичний «нерв» поета – невiдокремлюванiсть iнтересiв, задумiв, мрiй од Украiни. Це виявляеться, зокрема, у його непримиренностi до шовiнiстичного присмаку слов’янофiльства. У листi до М. Максимовича 22 листопада 1858 р., написаному за листом П. Кулiша (№ 307, 309 нашого видання – Ред.), Шевченко висловлюеться проти публiкацii своiх поезiй у газетi «Парус», бо не згоден iз позицiею цього органу, який «у своему унiверсалi перелiчив всю слав’янську братiю, а про нас i не згадав» (iдеться про оголошення І.