Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 1. 1839–1857

Молюсь Господевi за Вас, щоб Вiн пiддержав Вас, щоб дав i силу i волю нести крест, хоч дуже важкий, що Вам послав, без жалю на Господа i на людей, а кохаясь у карi, якою Вас iспитуе. Коли виноват – терпи, що Бог послав, i дякуй Господа; коли здаеться, що й не виноват, а Бог карае, усе-таки дякуй Господа, писано бо, кого люблю, того й караю; а кара i iспитанiе Божiе завсегда добро нам суть, бо роблять нас лучшими, до бiдних милостивими, до терплящих жалостливими; тогда ми i самi лучше шануемось, i других бiльше шануемо, i усякого чоловiка за брата маемо; а коли робимось лучшими, то й до Бога нам ближче, а при Бозi спасенiе, мир i люби.

Не знаю хто, а тiльки хтось колись десь писав i дрюковав, а я читав тож колись да гдесь: «Нещастя, каже, таке страшило, що мае голову свiтлу, як сонце, а ноги циновi, коли хто, страшила злякавшись, упаде на землю, то воно його розтопче своiми важкими ногами; коли ж, не злякавшись, зирне йому в вiчi, тодi лихо зробиться чоловiковi добром»; воно й правда. Тер[п]iть же i Ви, коханий Тарасе, i дякуйте Бога; i Бог Вас помилуе, дасть покiй i тихую радость серцю, щастя на небi i пошле прощенiе i милость на землi.

І менi, коханий друже, не без лиха було; лiкар, наш добрий Шраге, казав, що треба моiй жiнцi у морi купаться, от ми i стали збиратися до Одеси, але з мая зараз я занедужав, а там жiнка, а там малую доньку мою попала трясця, та тiльки о пiвiюля покинула. Отож ми рушили з господи 1-го августа, доiхали до Киева, дяка Боговi, здоровi усi, у Киевi моя доня, Лiзочка, ви ii знаете, знову занедужала, а тим часом стали розказувать, что в Одесi холера, ми i поiхали iз Киева у Яготин, у Яготинi жили цiлий мiсяць, бо наша дитина вельми недужа, була, i 5 сентября вернулась до Бога таким же ангелом, як i нам дана була.

Бог дав, Бог i взяв – буди имя Його благословенно вовiки. Тепер ми знов тягнемось у Одесу, але недалеко од Бiлоi Церкви брат мiй Ілля крiпко був занедужав, да тепер, дяка Господу, поправивсь. Важко, сумно ховати дитя свое, але Його свята воля усюди i завсiгда:

В його руках усе на свiтi,

Його свята воля!

Нехай буде, так як буде.

Така наша доля.

Як проiздив я Киiв уже з Яготина, то й бачив Сажина, вiн менi показував Ваш лист, де Ви просите переслать до Вас рисунки, альбом i ще дещо, да й казав менi, що вiн подавав i докладную записку об тих рисунках, щоб йому iх отдали, але, кажуть, iх немае, кудись буцiм вони повтiкали, чи що, тiльки вже нiчого нема, послали, кажуть, у Петербург, – шукай де знаеш.