Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861

та й бiльш нiчого!

А тим часом прошу твоеi щироi братньоi поради – i перше так було, а тепер аж надто стало тяжко на самотi. Якби не робота, то я давно одурiв би; а тим часом i сам не знаю, для кого i для чого роблю. Слава менi не помага, i менi здаеться, як не заведу свого кишла, то вона мене i вдруге поведе Макаровi телята пасти…

Харитина менi дуже, дуже подобалась. Порадься з своею жiнкою, а з моею сестрою, та й менi раду дайте. А поки що, нехай вам Бог помагае на все добре.

Щирий твiй друг i брат Т. Шевченко.

Напиши Прiсi, що як буде добре вчиться та не пустовать, то я ще кращий пришлю iй подарунок.

Нащот отiеi книжечки ти сказав правду, i спасибi тобi!

Ще ось що: може, Харита скаже, що вона вбога сирота, наймичка, а я багатий та гордий, то ти скажи iй, що в мене багато дечого нема, а часом i чистоi сорочки; а гордостi та пихи я ще в моеi матерi позичив, у мужички, у безталанноi крiпачки.

Чи так, чи сяк, а я повинен ожениться, а то проклята нудьга зжене мене з свiта. Ярина-сестра обiцяла найти менi дiвчину в Керелiвцi; та яку ще вона найде? А Харита сама найшлась.

Максимович у Прохорiвцi уступае менi таке саме добро, як i у Парчевського, тiлько що не коло Днiпра, от мое лихо! Видно Днiпро, та здалека, а менi його треба коло порога. Нi вже! нехай Вольський хоч чорта перескочить, а менi дружбу докаже. А нащот дубового лiсу, як ти лучче придумаеш, так i зроби. Низенько кланяюся сестрi i цiлую тричi Йосипка.

356. Т. Г. Шевченка до В. М. Лазаревського

11 листопада 1859. С.-Петербург

Шлю вам двi «Блудницi», обидвi недоробленi, у гостi до вас не поiду, не можна, нiколи байдикувать, треба трохи полежать. Ви казали, що в вас есть якась зелена рясна рослина на шталт хмелю чи винограду. Вручiть ii вручителю «Блудниць», а я, не блудний, скажу вам спасибi.

P. S. А хмiль таки хмелем.

На зворотi:

Превысокоблагородному

Василию Матвеевичу

Лазаревскому.

357.

26 листопада 1859. С.-Петербург

С.-Петербург.

26 ноября

1859.

Милостивый государь

Платон Федорович.

Сегодня получил я мои сочинения из цензурного комитета, сильно пострадавшие от долговременной пытки. Пострадавшие так, что издатель соглашается их напечатать на условии, на которое я не могу и не должен согласиться. Ваше благородное предложение приму я теперь как благодеяние с глубочайшей благодарностию.