Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861

Прощай, жду ответа! Да! Варвара Николаевна Репнина, которой я читал твое письмо, просила меня передать тебе ее душевный поклон; ну, еще прощай, заболтался, да что делать? Это болезнь старости.

Твой Михайло Щепкин.

228. Т. Г. Шевченка до М. М. Лазаревського

29 листопада 1857. Нижнiй Новгород

Милий мiй друже! Позавчора чортовi не було чого робить, то вiн носив мене в Балахну, трохи не за тридцять верст од Нижнього, а Федор якраз в той день i переiхав через Нижнiй. І що б йому було пiдождать до завтра.

Недобрий вiн, поцiлуй його за мене.

Письмо твое, нашвидку писане, я получив i дякую тобi за його, а то вже я думав, що ти, крий Боже, занедужав. Ти пишеш, чи получив я отставку iз Оренбурга. Получив. Чисту получив. А ще до [по]лучения цii поганоi отставки писав я графинi Н[астасii] І[ванiвнi] i графу Ф[едору] П[етровичу] письма. Не знаю, чи получили вони iх, чи нi. Довiдайся, будь ласкав, та й напиши менi. І напиши менi, чи до ладу я написав письмо графу Ф[едору] П[етровичу], бо я на такi химернi письма не великий майстер.

Та не забудь спитать у графинi Н[астасii] І[ванiвни], чи був у неi з моiм поклоном Сапожников.

Подякуй доброго i розумного Кулiша за його «Чорну раду» i за «Записки о Ю[жной] Р[уси]». Я вже в другий раз читаю «Чорну раду» i як прочитаю, то напишу йому прездоровенний мадригал. А поки що буде, послав я йому з Варенцовим «Москалеву криницю» i «Ченця». Та якби був знав, що вiн мае од Щепкiна, то послав би що-небудь друге, у мене есть багато дечого, тiлько все-то те понедороблюване.

Як заста[не] оце письмо Варенцова в Петербурге, то перешли менi з ним нашi народные думы, изданные Метлинским. Або хоч почтою перешли, бо я ще i не бачив цii хваленоi книги.

Нарисовав я карандашем для тебе свое поличiе, та нема з ким переслать його, а по почтi боюся зотреться. Думав переслать з Федором, так чорт, враг добрых наших помышлений, бачиш, що зробив.

Пише менi старий Щепкiн i просить, щоб я приiхав до його на праздники в гости. В саму Москву менi iхать не можна; то вiн просить мене до свого сина на хутiр, десь недалеко коло Москви.

Я жду од [його] на днях письма, вiн менi напише, де той хутiр i коли туда можна приiхать. А що якби i ти, взявши Кулiша та й Семена з собою, та й ви приiхали на той благодатний хутiр. А дуже б добре було. Я тобi напишу, як получу од старого письмо. А поки що прощай, не забувай великоi просьби твого искреннего

Т. Шевченка.

18 ноября.

Нижний.

229. Т. Г. Шевченка до П. О.