Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861

Спасибi тобi за приглашение в село Никольское, а тричi разом спасибi тобi за те, що ти хочеш сам приiхать в Нижнiй. О, як би ти добре зробив, якби приiхав! Тут би тебе, преславного, на руках понесли твоi безчисленнii поклонники. Щасливий ти, дуже щасливий, мiй славний, мiй великий друже! Всi тебе бачили, всi до единого руського чоловiка, всi тебе знають i з любов’ю повторяють «твое обаятельное прославленное имя».

Сьогоднi був у мене Вл[адимир] Ив[анович] Даль; я показав йому письмо твое. Зрадiв старий, як прочитав, що ти хочеш приiхать в Нижнiй.

Низенько кланяеться тобi Вл[адимир] Иванович] i сердечно просить не перемiнять доброго намiренiя. На тiм тижнi почнуться тут дворянськi вибори, уже почали збираться повiтовi пани, то може б ти здумав показать себе iм на тутешнiй сценi. Ото б порадував ти iх хуторянськi душi, а мою щиру, любящую тебе душу перенiс би на саме небо. На сей конець я бачився з директором Нижнегородського театра, з г. Варенцовим, питав його насчет условий, i вiн сказав менi, що «согласится на условие, какое ты ему предложишь». Чудний би був, якби i не согласився.

Добрий мiй друже! Питаеш ти, чи багато у мене грошей? Дуже, дуже небагато, мiй друже единий: нема де взять. Заходився рисовать карандашем портрети, так що ж? Нарисовав три портрети, та й сижу склавши руки. Без столицi художник – риба без води. Погано, дуже менi погано у цiм Нижнiм. Граф Федор Петрович обiщае менi «выхлопотать позволение жить в столице». О, якби-то йому Бог помiг! «Ожила б тогда моя душа одинокая при виде великих произведений божественных искусств!» А тим часом, а тим часом… як ти приiдеш сюди та я подивлюся на тебе, подивлюся, неначе на всесвiтнюю галерею, неначе на всесвiтнiй театр, i забуду хоть на годину свое невсипуще горе.

Грошей у мене б стало, щоб доiхать до Никольского i назад вернуться, та не в тiм рiч. Не я один прошу тебе приiхать сюди, а всi добрi i розумнi люди просять тебе, а iх тут таки чимало. Старий Улыбышев, той самий, що написав бiографiю Бетговена, не пропускае нi одного спектакля: так щиро любить театр; а як тебе побачить, то вiн, старий, як мала дитина, заридае, та чи вiн один?

Рiшися, друже мiй великий, на мою просьбу i, рiшившись, напиши менi гарненько, коли б тебе ждать до себе.

Я сьогоднi ж пишу i Кулiшевi: може i вiн заiде за тобою, та разом i приiдете, моi гостi дорогii. А як побачиш мого давнього друга, В[арвару] Н[иколаевну] Р[епни]ну, то привiтай ii од мене, мiй друже единий, та в письмi своiм напиши ii адрес.