Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861

А Гуса нема в Тарновського: я сього пана добре знаю, i нiгде-таки нема й не чутно по Вкраiнi: се певна!

Грошей тобi наскидали цiлкових iз 200 на дорогу, як прочули, що ти iхатимеш iз неволi, i сi грошi у одного панича лежали, да треба розпитати, де вони тепер. Ізнов же давали у графа Т[олстого] домашнiй спектакль якийся, – i там назбирали грошей доволi, да й держать, боячись, щоб ти не проциндрив, i все пiджидаючи тебе в столицю, щоб тодi було тобi за що руки зачепити. Коли б iще самi не попроциндрювали, бо й таке на свiтi бувае.

Шкода, що я не дуже мiж людьми вештаюсь, то гаразд нiчого й не знаю. А ти пиши Лазаревському, що отак i так, i щоб вiн хоть у графа Т[олстого] забрав грошi, а тi, що в панича, не пропадуть, i я iх знайду, де вони тепер, бо панич повiявсь у Нiмещину, то комусь, певно, оддав на руки. А наздавали тих грошенят iз Украiни, радiючи славному невольниковi i не боячись уже за се халепи.

Засмутив ти мене, брате, сказавши, що хочеш одружитись. Не гарну ти пору вибрав; не вибивсь ти з своеi нужди, не вийшов на простий шлях.

Треба б тобi з сим дiлом пiдождать. Інше б ти навпослi його розмiзковав. А в мене була така думка, щоб тебе за гряницю спровадити, i щоб ти ширше по свiту поглянув. Ся думка була в мене i в 1847 годi, коли ти не забув, – так тодi Микола не дав доброго дiла вчинити, а тепер, мабуть, якась Маруся, чи Одарка, чи Ганна стане на твоiй дорозi. А небагато б тобi й треба, щоб дойти свого розуму i вчинитись великим поетом на всi вiчнi роки! Коли б на тебе напустить батька Пугача, то, далебi, що вiн би тебе отверезив, не випивши й пiвконовки оковитоi!

Про московськi ж повiстi скажу, що зневажиш ти iми себе перед свiтом, да й бiльш нiчого.

Щоб писать тобi по-московськи, треба жити мiж московськими писателями i багато дечого набраться. Поглянь на Квiтку: вiн себе в таке багно втеребив московщиною, що й послi смертi його ми нiяк його не витягнем i не поставим так високо, як вiн достоiн по украiнським повiстям. Москалi тичуть нам у вiчi Халявським, Столбиковими i всякою гидотою, на котору самi ж його, необачного, пiдбили. Так i тобi, друже, брате! Якби в мене грошi, я б у тебе купив iх усi разом да й спалив. Читав я твою «Княгиню» i «Матроса». Може, ти менi вiри не пiймеш, може, скажеш, що я московщини не люблю, тим i ганю. Так от же тобi: нi одна редакцiя журнальна не схотiла iх друковати. Тут не одного таланту треба. Але ж у тебе був талант, як ти мальовав картину «Катерину».