Від гвинта

Батьки в один голос твердили про онукiв i я кожен раз обiцяв iм зайнятися негайно цим питанням. Я був единим сином i з дитинства вiдчував з боку батькiв справжню любов i ласку. Мене балували як могли i нi в чому не вiдмовляли. Зi школи мене виробилася звичка читати. І вiд батькiв дiсталася величезна бiблiотека. Бiльше п'яти тисяч книг стояли на полицях, лежали в шафi, в коморi, на пiдлозi. Бiблiотецi була вiдведена окрема кiмната. І коли вже ставало зовсiм нудно вiд самотностi, я йшов до своiх вiрних i вiдданих друзiв – книг, i запоем читав.

Електроннi книги, якими зараз був забитий до вiдмови iнтернет, менi не подобалися. Звичка тримати книгу в руках, вiдчувати запах типографськоi фарби, гортати сторiнки, була сильною. Любив класику, пригоди, вiйськову прозу. Батько зiбрав працi майже всiх великих полководцiв i я часто переносився думками в военнi роки, i як справжнiй книголюб, з благоговiнням перевертав одну сторiнку за iншию. Так часто i засинав у крiслi з книжкою на колiнах.

Коли влiтку друзi ганяли у дворi футбольний м’яч, взимку ходили на рiчку кататися на ковзанах, я сидiв удома, вивчаючи iсторiю.

Школу закiнчив iз вiдзнакою, завдяки хорошiй пам'ятi, змiг вчити напам'ять вiршi i запам'ятовувати цифри з малюнками. Якщо для решти хлопцiв домашне завдання було непосильною працею, то я справлявся з легкiстю i навiть допомагав товаришам. За наполяганням батька, пiсля закiнчення школи поступив у вiйськове училище. Їхати з дому не хотiлося. І я тодi зi сльозами на очах прощався з батьками. В Коломиi, пiд Москвою, я поступив у вище артилерiйське командне училище. Вражав викладачiв рiвень моiх знань, i так я став одним з найбiльш перспективних курсантiв. Добре розбирався у тактичних прийомах, в iноземнiй технiцi, завжди намагався проводити аналiз помилок, як оборони, так i наступу. На полiгонi влучно стрiляв i, з молодечою винахiдливiстю, знаходив вихiд у важких армiйських завданнях. Але чим бiльше я перебував в армii, тим сильнiше розумiв, що вiйськова служба не для мене. Хоча викладачi пророкували менi блискучу кар'еру вiйськового. І закiнчивши iнститут, на подив, багатьох друзiв, залишився на громадянцi. Позначилися роки прожитi в армiйському гуртожитку, серед клопiв i вошей. Годували дуже погано, майбутнi офiцери голодували i рятувалися тiльки тим, що iм надсилали родичi. До мене приiжджали батьки, i батько, бачивши весь цей бардак, сумно хитав головою. І не наполягав на тому, щоб я залишився в армii.