Від гвинта

– Кинь, у вас прекрасна дочка, ви одруженi бiльше двадцяти рокiв. Все пройде. Не накручуй себе, не псуй нерви. Як щодо вихiдних? Хоча нi, не вийде.

– Чому?

Валерка в одну мить засумував, уявляючи, що вихiднi буде сидiти з дружиною перед телевiзором.

– На кладовищi потрiбно поiхати. Могилу дiда поправити. Давно не був.

– Геройський у тебе був дiд Мишко. Льотчик. Коли вiн загинув?

– У сорок другому, не загинув, пропав безвiсти. Лiтак розбився i що сталося далi-невiдомо. Вiн впав на ворожу територiю i мiг опинитися в полонi.

Я намагався шукати в архiвах, але нiчого не знайшов. Не один рiк займався, перевернув купу лiтератури, робив запити в архiви, все марно.

– Мишко, сьогоднi тiльки понедiлок, до кiнця тижня – вiчнiсть. Ну ти мене знаеш, якщо з'явиться вiльний час, я двома руками «за».

У дверi постукали i ми, майже в один голос з Валеркою, голосно вiдповiли: «Вiдчинено!»

На порозi показалася Ельвiра, секретар-референт директора i, дiловито поправляючи окуляри на миловидном личку, втупилася з подивом на нас.

Виглядала вона, як завжди, бездоганно i я, затримуючи дихання, дивився на апетитнi форми красунi. Дiловий костюм Ельвiри, сiрого кольору, пiдкреслював приголомшливу фiгуру i округлi форми. Туфельки на тоненьких пiдборах вигiдно пiдкреслювали стрункi нiжки. Запах духiв Ельвiри нагадував «Едемський сад». З появою жiнки в кабiнетi стало затишнiше. Теплiше. Я вже уявив, як цiлую ii в червонi губки, у неi паморочиться в головi i я тут же встигаю пiдхопити на руки i несу Ельвiру в спальню. Мара так само швидко зникла як i з'явилася. В руках вона тримала папку i чекала, коли двох мужикiв вiдпустять.

– Дьомiн, вас чекае на обiд шеф. І не забудьте взяти папери за минулий мiсяць.

Вона хотiла пiти, але Валерка схопив ii за руку i не вiдпускав.

– Эльвирочка, сонечко, приходь до нас з Мишком на вихiднi. Вiдпочинемо по повнiй програмi. Як добрi колеги i нерозлучнi друзi. Обiцяю, як пiонер, урочисто присягаю, чiплятися не буду.

У Валерки на лобi було написано, червоною пастою, що вiн хоче вiд Ельвiри.

Але вона оком не моргнула. Знала собi цiну i не збиралася розмiнюватися на женатика i старого одинака.

– Знаю я вас, товаришу Сергеев, вам би тiльки вiд дружини i дiтей втекти, на бiльше не здатнi.

– Для тебе – на все, що завгодно.

Валерка театрально встав на одне колiно й схилив голову.

– Для початку розлучення з благовiрноi дружиною i не на словах. Потiм приходьте, але я нiчого не обiцяю.