Від гвинта

На дощаному столi стояли два глиняних горщика i пляшка з каламутною рiдиною.

– Самогон? Так i е.

Замiсть пробки iз пляшки стирчала туго скручена газета. В печi щось готувалося i м'ясний запах змусив мене згадати про те, що я як слiд обiдав добу тому. В iншому часi.

Сидiр залишився стояти бiля дверей. Я краем ока побачив, як вiн зняв з плеча автомата i поставив поруч. Офiцер, невисокого зросту, товстий i малорухливий, стояв спиною i дивився у вiкно, не звертаючи уваги на шум. Здавалося, що вiн про щось задумався i плювати хотiв на полоненого.

Коли вiн повернувся, я змiг розрiзнити вiдзнаки. Офiцер явно пишався своею формою. Вiн був свiтло-сiрому кiтелi, бiлiй сорочцi i чорнiй краватцi. На кашкетi були канти, у виглядi срiблястого джгутика. На лiвому рукавi красувався ромбик з лiтерами SD, погони чорного кольору.

– Мое прiзвище Ейхман. Оберштурмфюрер СД. Сподiваюся розумiеш, що жартувати з тобою тут нiхто не збираеться? Чув мабуть про СД?

Його кругле обличчя сяяло вiд задоволення i вiн не був схожий на тих нiмцiв, що я бачив у кiно.

Сама ввiчливiсть i чемнiсть. Сита фiзiономiя Ейхмана могла в будь-який момент лопнути. Акуратно укладене волосся i маленька смужка вусiв, робила його схожим на клоуна. В широких шароварах i величезним пузом, перетягнутим мотузкою. Я усмiхнувся i нахилив голову, щоб не дратувати Ейхмана.

– Ти партизан?

– Нi, не партизан.

– Звiдки?

– У вас прекрасна росiйська мова, пане Ейхмане.

Моi слова, напевне, сподобались Ейфману i на його румяному, майже дiвочому обличчi, знову виникла самовдоволена посмiшка.

– Ви правi, до вiйни я любив читати росiйську лiтературу. Достоевський, Пушкiн, Гоголь. По – цьому менi добре знайома не тiльки мова, але й звичаi цього народу. Попереджаю вас, що якщо ви не будете говорити i станете витрачати мiй час, вас розстрiляють.

Вiн нахилився до мене i ткнув товстим пальцем в лоб.

– Пуф – i вас уже немае, дорогий мiй.

– Менi нема чого вам сказати.

Те, що ви менi не вiрите, ваше право. Не пам'ятаю, як опинився в лiсi, де мене знайшли цi… Я повернув голову i кивнув у бiк Сидора. Той вишкiрився i кивком голови пiдтвердив моi слова.

– Значить не хочете говорити?

Ейфман став серйозним i очi його в одну мить перетворилися в двi злiснi, маленькi щiлинки. Клоун втомився вiд невдячноi публiки i перетворився в кровожерливого монстра.

– Розстрiляти негайно.

Його голос перейшов на iстеричний крик.