Билиці та вигадки нашого футболу

Про хисткiсть заочних свiдчень хитрого Михея, що традицiйно любив через особистi причини суперечити братам Старостiним, читачевi, сподiваюся, вже зрозумiло. Що ж до вiдсутностi прiзвища Берii в складах команд тих рокiв, то ви не знайдете жодного прiзвища чекiстiв-футболiстiв i в украiнських газетах. При цьому тi, хто грав за ще юне киiвське «Динамо», були куди нижчi рангом, нiж Берiя. Завiса секретностi прикривала «сталевих лицарiв революцii» вiд зайвоi публiчностi i непотрiбних архiвних слiдiв ще за життя Дзержинського…

В описуваний час Лаврентiю Павловичу було двадцять п'ять.

Вiн уже керував секретно-оперативною частиною грузинського ДПУ i жив на вулицi Грибоедова, куди запросив Герсона на вечерю. Проникливий Венiамiн Леонардович ненароком зауважив хлiбосольному господаревi, що футбол – це видовище XX столiття, здатне захопити i згуртувати натовп краще якихось закликiв i гасел. Берiя здивувався мудростi прогнозу. Адже, на вiдмiну вiд своiх попередникiв на тронi карателя, вiн знав футбол не з чуток, а зсередини.

…Молодий Лаврентiй намотав на вус раду мудрого Герсона, i футбольнi команди плодилися по всьому Закавказзi, наче кролики. Благо, клiмат дозволяв грати майже цiлий рiк. На якийсь перiод Берiя стае вухами й очима Герсона. Заохочення не примушуе себе чекати: взимку двадцять п'ятого молодого Лаврентiя Павловича не по чину запрошують на зустрiч видних тифлiсських чекiстiв з Йосипом Вiссарiоновичем. Пiсля цього Берiя стае нестримний.

Історик i свiдок сталiнськоi епохи Антон Антонов-Овсiенко писав, що майбутнiй мiнiстр внутрiшнiх справ СРСР уже в молодостi був невичерпним майстром iнтриг i доносiв, як нiхто умiв у потрiбний момент пустити в хiд бруднi чутки, щоб посварити своiх суперникiв на шляху до влади. Ставши навеснi двадцять сьомого року заступником голови Закавказького ДПУ, Берiя швидко пiдiм'яв пiд себе безпосереднього начальника, слабовольного Станiслава Реденса, якого чекiсти називали мiж собою не iнакше, як Беренс, i почав активно впливати на вищi структури ДПУ в Москвi.

Йому не терпiлося пiднятися на наступний рiвень, але зiштовхнути з нього Реденса, одруженого на Ганнi, сестрi Надii Аллiлуевоi, було непросто.

Збираючи компромат на шефа, Берiя паралельно засипав Москву реляцiями про неухильне зростання досягнень пiдвiдомчоi йому органiзацii. Цi безперервнi успiхи повиннi були мати пояснення.